Чи властивий мені «дефіцит надійности»?

Моя сім’я поїхала в літню відпустку, коли мені (Джонові) було приблизно дванадцять років. Ми всі шестеро помандрували в гірське урочище, щоб милуватися краєвидами та ходити в походи. Одного дня ми видерлися на верхівку великого пагорба, щоб оглянути пейзаж.

Коли ми крутим пагорбом сходили вниз, моя десятирічна сестра Лін стала бігти чимраз швидше, поки врешті-решт не була в змозі зупинитися. У підніжжі пагорба на неї чекала біда. Довга загорожа з колючого дроту розтяглася поздовж схилу, і Лін летіла просто на неї, з жахом намагаючись спинитися і роблячи чимраз довші кроки. Я досі бачу, як миготіли її тонкі, білі ноги, збігаючи вниз пагорбом.

Мій батько закричав: «Повертай, Лін, повертай!» – сподіваючись, що зміна напрямку сповільнить її біг. Почувши крик батька, сестра звернула вбік і відразу зачепила плечем стовбур великого дерева на схилі. Вона сильно вдарилася. Від зіткнення її розвернуло й дещо сповільнило біг, а тоді вона впала й покотилася ще кілька метрів. Лін спинилася приблизно за півтора метри від колючого дроту.

Коли ми підбігли до Лін, її бік аж потемнів від синців. Вона плакала від сильного болю. Однак вона не налетіла на дріт. Якби на тій швидкості вона вдарилася об нього, то могла би поранитися ще гірше.

Розповідаючи цю історію тепер, ми завжди закінчуємо словами: «Хто би подумав, що ми будемо дякувати за те, що Лін зіткнулася з деревом!» Але ми дякували.

Попередній запис

Гріх у світі

Наступний запис

Чи в моєму житті досить надійних людей?