Цнотливість – це не те саме, що надмірна сором’язливість?
Світ дивиться на чистоту, а бачить пригнічення пожадливості: сумний та холодний спосіб життя, котрий виникає, ймовірно, внаслідок страху або нездатності знайти партнера. «Бідолашні люди, що живуть у чистоті. Навіть гадки не мають, що втрачають. От якби хтось їх визволив з тієї їхньої надмірної сором’язливості». Звучить знайомо?
Це може видатися несподіванкою для тих, хто гадає, ніби чистота й сором’язливість – це синоніми, але чистота не має нічого спільного з негативним сприйняттям сексу. Насправді тільки люди з чистим серцем здатні усвідомити його (сексу) глибину й таємницю. Для чистої людини секс є святим даром, а тіло – храмом Святого Духа. І тому підґрунтям чистоти є гідність кожної людини та дивовижність сексу.
Це правда, що чистота відповідає «ні» на питання про дошлюбний секс. Не тому, що тіло або секс є чимось поганим, а зовсім навпаки: тому, що секс є святою таємницею, а тіло святинею. Святі речі не бувають відкритими навстіж для кожного, бо призначені лише для тих, котрі виконають певні умови, для тих, котрі пройдуть випробування.
Поміркуймо над Святая Святих у єврейському храмі, куди не смів заходити жоден ізраїльтянин, за винятком первосвященика раз на рік. Для інших добрих і побожних євреїв двері були зачинені не тому, що Святеє Святих було якимось нечистим чи євреї його соромилися. Радше навпаки, доступ туди був обмежений через те, що це місце було настільки святим, настільки особливим, що доречним було, аби заходив туди тільки один священик, посвячений на служіння святині.
Тіло людини подібним способом є святе й особливе, а доступ до цієї святині має виключно людина, котрій у Таїнстві подружжя було складено довічну обітницю. Якби ми розуміли чистоту в її сутності, ми б відразу осягнули, що ніщо так не свідчить про цінність тіла і сексу, як сама чистота. Як смирення є відповідним ставленням до величі, так і чистота є відповідним ставленням до сексу. Чистота стереже таємницю сексу через його велич. Ті, хто сприймає секс як чесний розрахунок за хорошу вечерю чи як шість місяців приязних стосунків, щойно перебувають на дорозі до розуміння його справжньої цінності. Як говорила письменниця Елізабет Еліот (Elisabeth Elliot): «У житті панує сірість, одноманітність і просто нудьга, коли дівицтво і чистоту не цінують і не зберігають. Намагаючись усюди схопити задоволення, не знаходимо його ніде»[1]. Увесь час шукаємо, що б нам іще отримати від інших, усе намагаємось потішити самих себе та «жити одним моментом».
А все через те, що ті, хто не береже чистоти, ніколи не бувають ані задоволеними, ані вільними. Їм треба усвідомити, що вони не наповняться, поки не спорожніють. За дивною іронією, ті свобода й задоволення, котрих вони так прагнуть, чекають на них там, де вони найменше сподіваються їх зустріти, – у цнотливості. Саме вона випрацьовує в нас самоконтроль, щоб ми могли стати дійсно вільними.
У чистоти погана репутація, бо вона вимагає вмирання для самого себе. Та ця смерть служить конкретній меті. За словами Христа: «Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе» (Ів. 12:24). Світ вбачає в чистоті лише смерть, бо йому бракує терпеливості, аби побачити, як із жертви проростають життя та любов. Не пригнічення емоційних поривів і не почуття провини є мотивацією чистого чоловіка або чистої жінки, а прагнення істинної любові. Саме через це чеснота чистоти є надзвичайно привабливою. Визволені від егоїстичної сексуальної агресивності, чисті люди володіють даром любити тією любов’ю, для котрої ми були створені.
Я часто подорожую країною, щоб промовляти на тему чистоти; під час перельотів люди розпитують мене про мою роботу і завжди питають, чи справді я практикую те, про що говорю. Після мого зізнання, що я не починав подружнього життя, а чекав до весілля, співрозмовники, всі, без винятку, виглядають враженими. І після цього завжди постає універсальне запитання: «Так значить… ти просто не мав таких бажань?» На це запитання я ще довго вигадував різноманітні кумедні відповіді, та суть у тому, що світ не спроможний уявити собі молодої людини, котра має сексуальні бажання, але не йде за ними.
Робота над собою, спрямована до Божого плану любові, не нищить сексуальних бажань, а впорядковує їх. Чиста людина відчуває сексуальний потяг у всій його силі, але ставить любов до іншої особи вище від спокуси пожадливості. А з іншого боку, пожадливість принижує і чоловіка, і жінку до рівня самої лише плоті,
Проблема із пожадливістю полягає не в тому, що пожадливість є надто сильною: вона насправді занадто слабка, приземлена й зосереджена на самій собі. Надмірну сором’язливість цілком слушно зображають холодною і беземоційною, а цнотливість розпалена до гарячого. І вона палає пристрасним коханням, котре прибере пожадливість до морозильника.
Як я можу дізнатися, чи я готовий до сексуальних стосунків?
Найпростіший спосіб перевірити, чи ти готовий або готова до статевих стосунків, – це подивитися на свою ліву руку. Якщо на ній не видно обручки, значить іще не час на секс. Така відповідь може видаватися занадто спрощеною, проте гляньмо, яка логіка за цим стоїть. Що означає «бути готовим до статевих стосунків»?
Секс не можна зводити до самого лише фізіологічного акту. Він охоплює всі аспекти людського єства: тіло, серце, розум, душу, а також майбутнє. Таким чином, фізично людина стає здатною до сексу набагато раніше, аніж готовою до його наслідків. Одна жінка сказала: «Я мусила позбутися дівочості в дуже молодому віці, втратити повагу до самої себе, також, можливо, і здатність народжувати дітей, допомогти зруйнувати шлюб і родинне життя іншої людини, заразитися невиліковною хворобою, не відчувати задоволення, котре має приносити секс у шлюбі, та жити весь час навіюваним мені Сатаною почуттям провини, аби нарешті зрозуміти, яким згубним насправді може бути дошлюбний секс»[2].
Та замість зосереджуватися на негативних наслідках сексу, для людини більш важливо зрозуміти його значення. Тоді й стане очевидно, коли саме ти «готовий» до нього.
Зазвичай на тему статевих стосунків нам радять: «Просто скажи “ні”». Але чому? «Бо секс до шлюбу – це погано». Та хіба це відповідь? Більшості людей так ніхто ніколи й не пояснив: чому, чому секс у шлюбі такий добрий і гарний, а секс поза шлюбом – це підробка тієї любові, заради якої ми були створені, щоб її давати й отримувати. Замість способів дії, що спираються на страх, нам необхідно почути правду про те, яким добрим та гарним є секс, а також про Божий план для любові.
Аби допомогти нам зрозуміти дар нашої сексуальності, Папа Іван Павло II подарував Церкві серію навчань, загалом окреслених як «богослов’я тіла». У них він пояснював, що коли приймаємо вимоги, що їх ставить перед нами любов, і живемо згідно з правдою про нашу сексуальність, то невидима Божа правда, що Він є любов’ю, стає видимою в наших тілах. Коли не розуміємо цього глибшого значення сексу, шлюб може видаватися лише папірцем, котрий легалізує співжиття.
Лише коли усвідомимо велич і красу дару сексуальності, лише тоді матимемо до нього найглибшу повагу й лише тоді з Божої ласки піднімемо завісу над його таємницею. Це вимагає вірності Богові під час очікування на появу в нашому житті майбутньої другої половини. Тож ми вже зараз можемо починати готуватися до доброго шлюбу, уникаючи будь-чого, що могло б завадити взаєминам із майбутнім супутником життя.
Якщо хтось не розуміє значення сексу, то може віддати його першому-ліпшому, хто на нього згодиться. Є й такі, хто говорить, що хочуть зберегти дар сексу для «відповідної» людини, для когось, кого дійсно покохають. Однак сильне почуття любові не чинить людину готовою до сексу. Це яскраво видно в сексуально активних пар, котрі бояться того, що означає секс. Вони тривожаться, що їхні заняття любов’ю можуть дати нове життя. Приховують те, що чинять, від тих, хто їх любить, наприклад від батьків, і бояться, що цей незвичайний зв’язок, що вони його створили, може виявитися нетривким.
У подружжі таких тривог немає. Замість цього, чоловік і дружина готові безумовно віддавати й приймати одне одного. Вони розуміють, що секс – це щось подібне до принесення шлюбних обітниць, тільки за допомогою власного тіла. Це повне дарування себе іншій людині.
Коли розумієш це значення сексу, стає очевидним, що дошлюбний секс є нечесним: це брехня мовою тіла. Своїм тілом говориш: «Віддаюся тобі повністю. Нема в мені більше нічого, що міг би (могла б) тобі дати», – та в дійсності немає ніякого такого зобов’язання і дарування себе. Є повний тілесний дар, та немає повного дару людини. Дар зводиться до позичання чи оренди: тіло ж бо віддано іншій особі лише на якийсь час.
Іншими словами, ти готовий на спільне життя, коли твоє тіло промовляє правду: «Я є повністю твій. Назавжди». Отож, лише в шлюбі можна бути «готовим» до сексу.
[1] Elisabeth Elliot. Passion and Purity. Grand Rapids, Mich.: Revell, 1984, 21.
[2] Josh McDowell. Why Wait? Nashville, Tenn.: Nelson Book Publishers, 1987, 16.