«Коли ми відтворюємо записи, скопійовані з інтернету, вдома, у родинному колі чи в колі друзів, то це не видається мені поганим вчинком. Адже саме для цього ми й копіюємо якийсь твір. Натомість проблемою є публічне відтворення такого матеріялу, бо йдеться про розповсюдження, яке порушує права автора, а також видавця чи емітента», – роздумує о. Анджей Драґула.
Зі складнішою проблемою маємо справу тоді, коли якийсь твір (текст, музика, образ) був опублікований не для розповсюдження. Істотною проблемою залишається те, для чого я копіюю (скачую) якийсь твір з інтернету. На мою думку, тут можна провести аналогію з записом музики на магнітофонну плівку (як давно це було!), а також з записом фільмів на плівку VHS або ж DVD. Як відомо, колишні магнітофони, відеомагнітофони, а тепер – програвачі DVD виконують потрібну функцію запису, тобто завдяки їм можна записати якусь програму, що транслюється по радіо чи телебаченню. Я не знаю випадків, щоб хтось назвав це нелегальним. Щобільше, у результаті виробництва таких радіотелевізійних пристроїв, цей запис інформації стає не лише можливим, а й бажаним. Відтворення таких записів вдома, у колі родини чи друзів, не видається мені чимось поганим. Адже саме для цього ми зробили цей запис.
Натомість проблемою є публічне відтворення такого твору, бо це вже називається розповсюдженням і порушує права автора, видавця, емітента тощо. Зрештою, так це пояснено і в законодавстві. От тільки важко відповісти на запитання, чи гріх починається тоді, коли ми позичаємо сусідові комедію, записану на диск, або якийсь концерт. У цьому є деяка подібність до книжки. Я не чув, що можна заборонити комусь позичати куплену книжку чи навіть ксерокопію, зроблену з неї. У цій ситуації виготовлення ксерокопії з книжки треба оцінити негативно, і в цьому нас намагаються переконати видавці, коли пишуть, що ксерокопіювання нищить книжки. А що зробити з ксероксами, які стоять у бібліотеках? Чи бібліотеки діляться прибутками з виготовлення ксерокопій із видавцями, а ті – з авторами? Не знаю. Можливо, і діляться. Однак, я не думаю, що хтось робитиме загальнодоступний пункт із ксероксом, де ми здійснюватимемо ксерокопії з університетських підручників, таким чином завдаючи економічної шкоди видавцеві, який через це продасть набагато менше екземплярів.
В оцінюванні такого типу дій є дуже багато непослідовності. Деякі дії заборонені, натомість щодо інших ніхто не має зауважень. Оцінку визначають два важливі моменти: чужа матеріяльна шкода та можливий зиск, який може отримати власник ксерокопії. Ніхто з нас не платить безпосередньо авторові, а посередникам, яких важко навіть перелічити. Якщо я записую собі якийсь фільм на диск, щоб потім його подивитися, то я маю на це право, бо заплатив за апаратуру, абонемент тієї чи іншої телекомпанії. Чи гроші, які я витратив у книгарні, дають мені право позичити куплену книжку другові? Адже це також є своєрідне розповсюдження. Коли я плачу за інтернет, то чи я маю право скопіювати собі на твердий диск якусь пісню, яку люблю слухати вечорами? Так, у всьому цьому можна вбачати шкоду, завдану власникам авторських чи емісійних прав. Якщо підходити до справи суворо й прискіпливо, то не можна позичати книжок друзям, а треба спонукати їх купувати кожне видання, яке вони хочуть прочитати; не можна записувати фільми, а купувати лише ліцензійні диски, не можна копіювати з інтернету улюблену пісню на твердий диск свого комп’ютера, а купувати диск. І не можна дозволяти нікому слухати цей диск. Правду кажучи, складно уявити це в дійсності.
Суттєва проблема гріха починається тоді, коли я не лише використовую піратські копії, тобто такі, які були зроблені нелегально (завдяки крадіжці), а й розповсюджую їх за гроші. Також морально осудним є отримання зиску з матеріялів, скопійованих з інтернету, телевізора чи радіо.