«Якщо хтось без квитка їде автобусом із хворою особою до лікаря або ж дружиною, яка от-от народить, якщо кіоск був зачинений або в людини в цей момент не було грошей, то це не гріх», – роздумує о. Богдан Бартолд.
Якщо хтось без квитка їде автобусом з хворою особою до лікаря або ж дружиною, яка от-от народить, якщо кіоск був зачинений або в людини в цей момент не було грошей… чи це гріх? Ні, у таких випадках такий вчинок виправданий. Це виняткові ситуації, незаплановані, вони не залежать від нас. Закон створений для людини, а не людина – для закону. Людина чинить гріх тоді, коли свідомо і добровільно порушує заповіді. Ми завжди можемо купити зайвий квиток на автобус і віддати його нужденній особі.
Однак запланований проїзд «зайцем», тобто без квитка, – це вже гріх. Можна проаналізувати різні ситуації, коли хтось не встиг купити квитка. Однак загальний принцип такий: коли хтось користується послугами транспорту, то повинен розуміти, що за це треба платити.
Мені видається, що це дещо ширша проблема. За комуністичних часів усе було нашим і спільним. Дуже поширеним було переконання, що майже все нам належить безкоштовно. За часів незалежности це мислення майже не змінилося, бо надто багато молодих людей не поважають закону й керуються лише своїм егоїзмом. Адже якщо я не компостую квиток, то краду. Я обкрадаю водія, бо користуюся його послугами. Це так само, якби я зайшов до кав’ярні, поїв-попив і не заплатив. Часом молоді люди ставляться до їзди «зайцем» як до спорту: зловлять чи не зловлять. Побачимо… Адреналін піднімається. Однак варто бути вірним навіть у малих справах, щоб потім бути вірним у великих. Злодій не відразу краде мільйон, все починається з дрібних крадіжок. Мета не може виправдовувати засоби.
Якщо йдеться про випадки, коли люди віддають одні одним закомпостовані квитки, то це теж не чесно. Віддати можна лише не закомпостований квиток. Коли я дивлюся на акції протесту проти дорогих квитків, то виникає запитання, чи такі ціни справді виправдані…