Ви розповідали про з’їзд молодих християн, про те, що відбувається на межі маскульту і культу. Чи не викликало це у Вас внутрішнього протесту чи якогось дискомфорту?
Я – людина без упереджень. Гадаю, що з цього може щось вийти.
Але ж буває, що популяризація руйнує?
Мені видається, що в цій ситуації цього не було. Спочатку відбувається процес бродіння, який потім набуває форм, як, скажімо, Jesus revolution[1]. Спочатку хіпі бушували, а потім виросли і стали на свої місця. Це ж процес. Християнство – відкрита система, йому завжди є куди рухатися. Навіщо потрібна структура, єпископат, богослови?.. Щоб якось наглядати за цим. Щоб це не обернулося в цілковиту аморфність. Скажімо, відома опера «Ісус Христос – суперзірка», – вона теж у багатьох викликала негативну реакцію. Я читав у західній пресі обурливі статті, а деякі молоді люди в Європі, коли ця опера відбувалася, виходили з транспарантами «Прости їм, вони не знають, що чинять». А дехто навпаки, стали християнами під впливом цієї, загалом, непоганої опери.
Отож, ми ніколи не зможемо все уніфікувати. Те, що для одних видавалося руйнівним і новаторським, для інших уже стало традицією і життям. Ці звуки, ця структура є для них тим, чим вони дихають, в чому себе виражають. Вони не можуть по-іншому.
Ми забуваємо про старе покоління. А хіба не бабусі врятували Російську Церкву, вони пронесли її в найтяжчі роки…
Це міт, і доволі поширений, але це все ж міт. Господь Бог, а не бабусі, врятував Церкву. А коли храми зачиняли, то їх зачиняли, і жодні бабусі не допомогли. Що вони принесли? Я просто не знаю вашого шляху, але скажіть: чи багато дали бабусі вам особисто? Кому з вас бабусі передали запалену естафету з темряви століть? Я дуже поважаю бабусь, і всі ми рано чи пізно ними станемо[2], але не треба перебільшувати їх роль. Вони зробили так само корисного, як шкідливого. Вони зберегли багато забобонів, виношували старообрядницьку психологію і отруювали молодих людей, які нині виглядають як уламки далекого минулого, стилізуючись під цих бабусь. А запитай бабусю про основи її віри, заради чого вона тут, у храмі, окрім того, що тут тепло, приємно і затишно, – вони не дадуть жодної відповіді.
Звичайно, є різні люди. І, звичайно, звинувачувати їх не можна. Матері, що пережили три-чотири війни, що втратили близьких на фронті, засмикані, виснажені, їхнє життя було нелегке… Штовхаються в храмі, як у черзі і в транспорті, – ну, що з них візьмеш? Це покоління по-своєму героїчне. Мало йому дісталося доброго. Ось тому треба зняти перед ними капелюха. Але заледве чи вони донесли до нас естафету Духа. Донесли релігійні мислителі початку століття (XX ст. – Прим. ред.). За їхніми книгами більшість небайдужих людей почали віднаходити шлях віри. Лише окремі люди зберегли справжні традиції, але це були буквально одиниці.
Чи існує диявол?
На жаль! (загальний сміх)
Отже, відповідь ствердна? Але як це розуміти? І як Господь це допускає?
Звичайно, проблема «як Господь допускає?» пов’язана із дещо спрощеною, звичною для нас моделлю уявляти собі Творця у вигляді такого собі завгоспа чи поліціянта, який стежить за порядком у домі, а якщо бачить десь порушення, то залізною рукою наводить порядок. Думаю, що ця модель, делікатно висловлюючись, спрощена.
Тепер, якщо ми підійдемо до питання про диявола… Я не лише впевнений, що він існує, а й думаю, що в житті це завжди можна побачити. Є зло від недосконалости, від страждання, від поганої печінки, він невігластва, від голоду і від багатьох інших причин. Але є зло, яке не має природного походження, сатанізм, що ситить у людині (це намагався описати Достоєвський).
Воля до зла абсурдна, протиприродна. Звичайно, де межа між психіятрією і демонізмом важко сказати. Може, вся психіятрична царина – царство диявола. Коли Христос зцілив скорчену жінку, Він сказав: «ось цю доньку Авраама зв’язав сатана» (див. Лк. 13:16). Хто знає, які впливи інших вимірів проявляються в нашому світі? Демонологія як наука, здається, не існує, хоча багато хто вважає, що вона є.
Я думаю, ми зараз не приготовані до того, щоб вивчати темний світ. Я знаю багато випадків, коли люди намагалися це робити, але з ними відбувалося так, як з тим суб’єктом, що випустив джина з пляшки, – вони падали жертвами власних дослідів. Воля, що противиться гармонії, противиться буттю – самозгубна воля. Одна з причин, чому не можна пояснити походження зла: бо воно перебуває повністю поза категоріями пояснення, бо воно темне до кінця, ірраціональне до останньої глибини. У нас часто пов’язують ірраціональне з містикою, з вірою тощо. А тимчасом ірраціональні всі гріхи. Розум ще сяк-так намагається нас загнуздати. Розум – категорія ближче до етичної. В ірраціональному хаос ворушиться. У цьому хаосі людина торкається духовного виміру, що хворий так само, як вона.
Напевне, і в природі є щось демонічне. Але там його, може, менше. Коли бачиш мертву природу, якої не торкається людина, особливо десь у скалах, у горах, – раптом відчуваєш щось сатанинське, щось, що чинить опір.
Очевидно, зла воля властива не лише людині, а й природним вимірам. І тут відбувається зворотній зв’язок, якийсь вплив. Заледве чи це можна розуміти натуралістично, як у відомому фільмі «Екзорцист»[3], про який ви, напевно, чули. Я допускаю, що такого роду тлумачення – це натуралізація, магічне спрощення проблеми. Тут виходить, що зло – якась інфекція, що носить зовсім безособистісний характер. Мені видалося, що одержимість людини відбувається не через безпосереднє зараження – у кожному разі я цього ніколи не бачив, а через відкривання своєї волі назустріч цим темним силам. Будь-який гріх людина спочатку допускає, вона відчиняє йому ворота, а коли диявол у ній оселюється і править бал – тоді народжується одержимість.
Один християнський письменник казав, що різні патологічні симптоми є не що інше, як гіпертрофія наших гріхів. Наскільки це так, я не знаю, але, у кожному разі, щось у цьому є.
Якщо хвора людина почувається центром усесвіту, то в неї манія величі, але в нормальному стані вона вас не переконує, що є пупом землі, хоча в своїй гордині щось схоже і відчуває. Якщо в неї неправильна моральна орієнтація, людина ходить маленьким пупом землі, а якщо в неї сталося хворобливе зміщення, то вона вже просто стверджує, що вона – центр Усесвіту. Від зациклености на собі – звичайного гріха – до солипсизму хворих, яких ви знаєте досить добре, одна мить. А чому вас зацікавила така лиховісна тема?
Та з багатьох причин…
Я, звичайно, тут не спеціяліст, але впевнений, що існує така гидота.
[1] Jesus revolution – рух американської молоді, який зародився близько 1967 року паралельно з рухом «хіпі». Для учасників руху «Ісус – революція» Христос є символом мислителя-гуманіста, втіленням чистоти і братньої любові, лідером руху протесту. Пошуки позитивних етичних ідеалів втілилися в рок-опері «Ісус Христос – суперзірка», яка з’явилася 1971 року. – Прим. ред.
[2] Стосовно о. Олександра це, на превеликий жаль, не сталося, він був убитий у віці 55 років
[3] Йдеться про американський художній фільм 1973 року випуску, в якому зображені події довкола одержимої дівчинки. – Прим. ред.