- «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12).
- «Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 5:16).
- «Кожен буде боятися матері своєї та батька свого, а субіт Моїх будете додержувати. Я Господь, Бог ваш!» (Лев. 19:3).
Вступні зауваження
П’ята заповідь Божа має кілька характерних рис. Ось вони:
- Специфіка цієї заповіді полягає в знанні, що час підвладний людині; також ця заповідь єдина, яка регулює стосунки з конкретною парою людей – з батьками.
- Батько і мати, яким належить пошана, стоять на одному рівні. Текст Книги Левіта (19:3) згадує про пошану до батьків раніше, ніж про святкування суботи.
- Це друга заповідь (після заповіді про суботу), висловлена ствердно, а не у формі заборони.
- Це єдина заповідь, після якої згадано про нагороду (щоб довголітній був ти…).
- Ця заповідь, особливо в християнському середовищі, мала найслабшу інтерпретацію: на практиці її проголошували дітям, акцентуючи на їхньому обов’язку бути слухняними.
А й справді, коли згадуємо своє дитинство, то в пам’яті зринають гріхи, з якими ми йшли до сповіді. У списку завжди був оцей: «Не слухав батьків». Насправді ж у цій заповіді немає виразу «бути слухняним», отож не йдеться безпосередньо про послух, хоча і це мається на увазі. Ця заповідь стосується, насамперед, тих обов’язків, що їх дорослі діти мають щодо своїх батьків, які неспроможні дбати про свої потреби. Висловлюючись дуже конкретно, тут ідеться про забезпечення батьків, турботу про їхній побут.
- У заповіді наголошено на аспекті взаємности, її не можна інтерпретувати однобічно. Діти мають визначені обов’язки стосовно батьків, а ті мають особливі повинності щодо дітей (хоча в заповіді не йдеться безпосередньо про це).
- Існування такої заповіді означає, що пошана до батьків є не вродженою рисою, а плодом навчання та виховання. Сучасний психоаналіз із безжалісним реалізмом говорить про нелад у цій сфері та про складні, часто суперечливі, а часом навіть підозрілі стосунки між батьками та дітьми.
- По суті, п’ята заповідь говорить про святкування життя. І наголошує на вимірі свободи, – свободи старих людей, а також – опосередковано – дітей. Цей вимір не можна використовувати ані для зміцнення будь-якої автократичної чи патерналістичної (в якій домінує образ «батька-пана», котрий, на жаль, побутує в деяких регіонах) концепції. Ні. Старі батьки не приречені на ласку чи неласку дітей, а діти не підпорядковані владі батьків.
- Ця заповідь нагадує нам про наші корені, про те, наскільки важливою є традиція.
- Вона є своєрідним запрошенням до вдячности. Шанувати батьків на практиці означає «віддати», відплатити добром за те добро, яке ми отримали.
- Пошана до батьків є обов’язком щодо Бога. Ми повинні пам’ятати, що в єврейській традиції ця заповідь опинилася не на другій скрижалі, яка регулює стосунки з ближніми, а на першій (ця заповідь записана на цій скрижалі останньою, ніби печать), яка визначає стосунки з Богом[1].
Андре Шуракі[2] пояснює: «Хвалити батька і матір означає те саме, що прославляти дар життя, передання якого є особливою рисою живого створіння. Тому існує досконала симетрія між пошаною до батька і матері, прославленням Творця і прославленням життя». По суті, шанувати батьків означає шанувати Бога. А коли ми недооцінюємо батьків, занедбуємо обов’язки щодо них, то це є образою життя та блюзнірством проти Бога.
[1] Тут ідеться особливо про стосунки осіб, пов’язаних лише узами крови, у той час, як в інших шести заповідях ідеться взагалі про суспільне життя.
[2] Андре Натан Шуракі (1917-2007) – французький юрист, історик, мислитель та громадський діяч. Автор 25 книжок, які перекладені 11 мовами. – Прим. пер.