Сьогодні вона настільки складна, що для того, аби спланувати правильний її перебіг, необхідно запрошувати режисера. На цю роль найбільше годиться фахівець у галузі спеціяльних ефектів. Він повинен пам’ятати про всі можливі деталі: автомобіль для нареченої, оздоблення в церкві або в залі РАЦСу, квіти, музику, одяг запрошених гостей, освітлення, цукерки та конфетті (досить посполитий ефект, який забезпечує вдалий фінал шлюбної церемонії).
Шлюбна церемонія як у стилі повного несмаку, так і в стилі найбільшої вишуканости має в собі щось нестравне, штучне. Кожен хоче бути головним героєм, ніхто не хоче грати другорядну або епізодичну роль. Йдеться про нареченого, родичів, представників обох родинних кланів, в яких кожен робить, що може, щоб показати усім присутнім свою фінансову могутність, ступінь споріднення з молодятами та вартість власної біжутерії та одягу.
Колеги з роботи також не хочуть пасти задніх. Так само поводяться випадкові глядачі, яких достатньо на кожному шлюбі. Винятком може бути хіба що священик або працівник РАЦСу, який реєструє шлюб. Щоправда, з їхньою присутністю треба змиритися, і ще вони не порушують перебігу церемонії.
А яку роль під час «весільної вистави» відіграють майбутні тесті-свекри, тещі-свекрухи?
Не відомо, на основі чого їм визначено не надто ефектну та гнітючу роль – третьопланових акторів. Вони обов’язково мають бути: знервовані, невпевнені, збентежені, розхвильовані. Чому? Тому що цього дня вони втрачають свою доньку або сина, і усвідомлення цього не дозволяє їм радіти та веселитися. Вони можуть лише підбадьорювати одні одних.
Збунтуйте проти цього! Головними акторами на весільній виставі є ви і ваші діти, а не гості. Це саме завдяки ним вам видається, що шлюб ваших дітей подібний на похоронну церемонію (усередині вас вмирають батьки), а в майбутньому вам доведеться виконувати обов’язки батьків-тестів. Ви погодитеся на це? Шлюб сина чи доньки зовсім не є похороном для вашої родини. Ці люди, які дивляться на вас зі сльозами на очах, не розуміють того, що відбувається насправді. Їм усе цікаво, та вони не помічають того, що хтось на цій урочистості одружується.
Вся церемонія – це суцільний шум-гам, постійні коментарі, шепотіння, порівняння та оцінювання. Всі говорять про все, що завгодно, пліткують про всіх, кого завгодно і, правду кажучи, не зрозуміло, чому люди починають аплодувати, коли наречені промовлять довгоочікуване «так»[1].
Кому аплодують гості? Молодій парі? А чому б це? Бо вони сказали «так». І що з цього? На шлюбі ми аплодуємо з тих самих причин, що й на похороні. Оплески потрібні для того, щоб пам’ятати. Чи це означає, що наречені вмирають для себе, коли промовляють «так»? Правда в тому, що на шлюбних церемоніях гості аплодують самі собі. На мою думку, якщо комусь і належать оплески, то батькам наречених, отим чотирьом схвильованим особам, для яких довгоочікуване «так» їхніх дітей означає початок нового етапу в житті. Та про це ніхто не думає.
Ось кілька практичних порад, як поводитися під час шлюбної церемонії.
Мама нареченого повинна дивитися вперед. Нехай вона перестане думати про те, що хтось на неї дивиться, і нехай не вітає присутніх, ніби мати-королева. Нехай просто іде під руку з цим хлопцем, так само, як і тоді, коли вчила його ходити. Бо в цей момент саме це йому і потрібно.
Батько нареченої не повинен грати роль ані мученика, ані завойовника. В обох випадках він може спіткнутися – або через сльози, які з’являються в найвідповідальніший момент, або через надто помпезну ходу. Нехай він просто йде поруч зі своєю донькою, як батько, що виконує своє завдання.
Мати дає дітям життя, батько дає їм свободу. Обоє виховують дітей так, щоб у майбутньому вони вміли жити самостійно.
Якщо хтось співчуватиме вам, то відповідайте з посмішкою. Якщо хтось вас вітатиме, подякуйте без фальшивої скромности. Не кажіть: «Це не наша заслуга», водночас промовляючи подумки, що без вас цей шлюб ніколи і нізащо не відбувся б. Фальшива скромність – це найгірший початок життя тестів-свекрів. Якщо хтось скаже вам про те, що шлюбна церемонія ваших дітей просто чарівна, не забувайте, що він робить комплімент витраченій фінансовій сумі, а не хвалить ваш вишуканий смак.
Може трапитися, що довгоочікуване «так» зворушить вас до сліз. Не приховуйте їх. Витирайте сльози власним носовичком, а не тим, який вам запропонує хтось із гостей, і… насолоджуйтеся цією миттю. Бо ніхто не має на це більшого права, ніж ви. Подумки скажіть «так» разом із молодятами. Це завдяки вам вони промовляють ці слова, бо саме ви дали їм життя, навчили любити і бути відповідальними. Скажіть «так» своєму подружньому коханню, щоб воно і надалі розвивалося для дитини, яка саме покидає батьківський дім і від якої ви (так-так!) звільняєтеся.
Тримайтеся разом. Якщо дозволите, щоб натовп відділив вас від чоловіка, хтось може про це запитати. І що ви тоді відповісте? Що в такий день втратили його з поля зору?
Не легковажте батьків обранця чи обраниці своєї дитини. Дозвольте їм виплакатися і не намагайтеся їх утішати. Цього дня вони також мають право зворушитися. Стримайтеся в коментарях на кшталт: «Ось і все, нічого не поробиш». Це неправда. Якщо ви не можете говорити, то можете мовчати. Це добрий початок для подальших контактів, бо ж надто часто люди говорять дурниці лише тому, що треба щось сказати.
Подякуйте гостям за те, що прийшли на урочистість, а не за подарунки, які вони принесли.
Ви втратили молодят із поля зору? Нічого страшного. Вони не відійшли надто далеко і повернуться додому. Всі діти повертаються.
[1] Тут описана шлюбна церемонія, що відбувається в церкві Західного обряду.