Штучне запліднення

Якою є наука Церкви щодо запліднення in vitro, штучного осіменіння, лікування безпліддя та інших подібних речей?

Призначенням медичних технологій має бути підтримання правильного функціонування людського організму. Чоловіки, як і жінки, можуть страждати на безпліддя, але деякі зі згаданих у твоєму питанні методів підтримування репродукції стосуються функціонування організму жінки. Оскільки причиною безпліддя можуть бути дисфункції репродуктивної системи жінки, використання ліків, що долають цей стан та підтримують плідність, відновлюючи нормальну роботу репродуктивних органів, не становить моральної проблеми. Проте їх треба використовувати з належною відповідальністю. В іншому разі яйники жінки можуть виділяти надто багато яйцеклітин, що може бути небезпечним як для матері, так і для дитини (дітей).

Хоча технології підтримування репродукції можуть служити полегшенню статевого акту, вони ніколи не мають його замінювати. Це одна з причин того, що Церква не дозволяє користуватися заплідненням in vitro та штучним осіменінням. Ці методики не допомагають статевому актові, а займають його місце, створюючи можливість запліднення іншим шляхом, ніж подружнє злиття чоловіка та жінки. Як сказав Чарльз Чапут (Charles Chaput), архієпископ Денверський, «технології, що розділяють єднальний та прокреаційний вимір подружжя, завжди є злом – байдуже, чи їх застосовують для уникнення чи для отримання вагітності»[1]. Іншими словами, так само, як контрацепція силується дати людям любов без дітей, так і запліднення in vitro та штучне осіменіння призначені продукувати дітей без любові. Ані те, ані інше не є моральним, оскільки любов і життя не можуть бути відокремлювані.

При цьому існує інша, серйозніша моральна проблема, пов’язана як із заплідненням in vitro, так і зі штучним осіменінням: ці технології не лише спрямовані на створення нового життя морально неприпустимим способом, а й творять численні «понадпланові» людські істоти, котрі підлягатимуть неуникному знищенню на самому початку свого життя. Запліднення in vitro – це технологія, що творить людську істоту в лабораторії з подальшим перенесенням її до жіночої утроби. Ця робота не є аж такою простою, тому надлишкові ембріони часто піддають заморожуванню та залишають для наступних спроб, пересаджують іншим особам або використовують для експериментів. Оскільки при цьому запліднюється багато яйцеклітин, велика кількість отриманих ембріонів мусить загинути. Часто трапляється, що процедура закінчується невдачею – жоден з ембріонів не імплантується. Аморальність творення та нищення такої великої кількості людських життів заради отримання однієї-єдиної замовленої клієнтом дитини є цілком очевидною.

Штучне осіменіння – це інша технологія. Вона полягає в тому, що в чоловіка беруть сперму, яку потім вводять жінці до матки чи наносять на шийку матки. Цей метод також є складним і ненадійним і нерідко потребує шести чи навіть більше повторень для досягнення потрібного ефекту. При цьому далеко не всюди від донорів сперми вимагають пройти перевірку на венеричні хвороби, тож за такої процедури неважко заразитися СНІДом або ще чимсь подібним.

Навіть якщо не входити в ґрунтовне обговорення всіх цих проблем, обидві технології не можна визнати сумісними з гідністю дитини та подружнього акту. Дитина має отримувати життя в акті любові рідних батьків, а не в маніпуляціях лаборантів з клітинами в чашках Петрі, як при in vitro, та не в діях лікаря, що робить ін’єкцію сімені до матки під час штучного осіменіння. Коли сперму беруть від іншого мужчини, а не від чоловіка тієї жінки, яка має в такий спосіб зробитися матір’ю, цим порушується право дитини народитися від батька та матері, яких вона знає, а також це є знущанням із подружньої присяги, в якій наречені присягалися бути батьками лише за участю другої половини.

І взагалі тепер можна зробити собі дитину, використовуючи куплені сім’я та яйцеклітини – від зовсім незнайомих людей. По те й інше можна звернутися до «банку» сперми чи до медичного центру «лікування безпліддя». Такі фірми часто пропонують великі гроші студентам за те, аби вони погодилися бути донорами генетичного матеріалу[2]. Серед студентів знаходяться такі, хто нехтує моральними принципами й бере від них гроші, аби виплачувати кредит на навчання. Тоді фірма рекламує отриманий від них генетичний товар приблизно такими словами: «блондинка, очі блакитні, зріст 170 см, спортивна, ЗНО склала на стільки-то балів»! Відтак потенційні батьки можуть пошукати в Інтернеті й вибрати собі найкращих та найгарніших.

Якщо майбутня мама не бажає обтяжувати себе вагітністю та пологами, вона може придбати трохи сперми, кілька яйцеклітин і найняти сурогатну матір, щоб та виносила й народила дитину замість неї. Одна подружня пара саме так і вчинила, а потім надумала розлучитися якраз перед народженням малюка[3]. Умовно достроковий батько-усиновлювач не схотів ані брати дитини до себе, ані платити за неї аліменти. Сурогатна матір не хотіла, щоб дитина потрапила до розбитої родини, тож хотіла залишити дитину собі. Чоловік і жінка, що були донорами сперми та яйцеклітини, взагалі не збиралися погоджуватися на таке розв’язання! При цьому обидва донори виявили згоду взяти дитину собі, якби на неї не претендував ніхто інший. І чия тепер ця дитина? Неважко здогадатися: що далі, то більше дітей, зачатих спермою анонімних донорів, намагатимуться знайти своїх біологічних батьків.

Через значне поширення практики донорства сперм, деякі експерти тривожаться, що діти, зачаті таким способом, можуть, аніскільки про це не підозрюючи, одружитися з рідними братами чи сестрами[4]. Адже деякі донори сперми можуть мати десятки дітей, а, як стверджує журнал «Nature», діти, народжені від генетичного матеріалу анонімних донорів, «найімовірніше, ростимуть в одному районі та не надто відрізнятимуться за віком. Значний відсоток пар може виявитися близькоспорідненими»[5].

Трапляється, що пара може скористатися заплідненням in vitro, але після цієї процедури залишаються ембріони, які ніколи не будуть трансплантовані до організму матері. Щоб вони залишалися живими, хтось мусить оплачувати їхнє зберігання. Одне подружжя, вирішивши, що кількість дітей в їхній родині відповідає їхнім планам, постановило, що більше не витрачатиме на це грошей. Отримавши черговий рахунок, жінка почала роздумувати:

«Це був рахунок за зберігання зразка номер 2988 – нашої третьої дитини. Насправді це не стільки наша третя дитина, скільки наш зародок, що зберігався в замороженому вигляді в репродуктивній клініці. Зразок номер 2988 був кінцевим продуктом процедури in vitro, яка обійшлася нам у 12000 доларів: п’ятдесят гормональних ін’єкцій, двадцять сім аналізів крові, шістнадцять днів на лікарняному та щонайменше один день, коли від усієї цієї технології в мене почали з’являтися думки про самогубство. Підсумок: двійко чудових дітей, хлопчик і дівчинка, які прийшли на світ через вісімнадцять місяців одне після другого, обоє досі в пелюшках – а на іншому кінці міста грудочка живих клітин, підвішених у небутті […]. Я отримала ліберальне виховання та завжди вірила в право жінки робити вибір, як і в те, що зародок […] не є насправді дитиною. Та я ніяк не могла стриматися від того, щоб думати про наш третій ембріон (заморожений на п’ятий день розвитку) як про дитину, тим більше, що два інші ембріони, котрі були створені на наше замовлення, врешті стали дітьми»[6].

На жаль, замість того щоб наважитися на третю вагітність або віддати ембріон іншій матері, вона обрала розморожування ненародженої дитини. Такі дивні історії зайвий раз показують, як мало наша сучасна культура шанує людське життя.

Використанням протизаплідних та репродуктивних технологій ми спромоглися роз’єднати те, що Господь поєднав: секс і творення нового життя. Можна запитати: «А чому – якщо ці методи є аморальними – Бог усе одно дозволяє, щоб відбувалося зачаття?» Бог довірив нам дар сексуальності й не чинитиме перешкод, коли ми зловживаємо цим даром. Наприклад, зачаття позашлюбної дитини є аморальним, але Господь усе одно дозволяє, щоб при цьому почалося людське життя. Одне лиш те, що зачаття сталося, жодним чином не свідчить, що спосіб, яким воно було вчинене, був морально прийнятним. Можна перелічити не так уже й мало способів творення нового людського життя, серед яких: подружня любов, дошлюбний секс, подружня зрада, сексуальне насильство, співжиття з близькими родичами, запліднення in vitro та штучне осіменіння. Лише один з-поміж них перебуває в повній згоді з гідністю людини – любов у подружжі. Багато хто скаже, що запліднення in vitro та штучне осіменіння – це єдина можливість мати дитину для безплідної пари. Насправді це не так. Можна знайти багато фахівців-медиків, котрі спеціалізуються на діагностуванні та лікуванні причин безпліддя, а не на заміні природної плідності технологічними процедурами.


[1] C. J. Chaput OFMCap. Of Human Life. A Pastoral Letter to the People of God of Northern Colorado on the Truth and Meaning of Married Love. 07.22, 1998, 16.

[2] J. Hopkins. Egg-Donor Business Booms on Campuses, в: USA Today, 03.15, 2006.

[3] J. Smith. Sexual Common Sense, в: Reproductive Technologies: Why Not?

[4] Marriage of Unwitting Twins Sparks IVF Debate, 01.16, 2008. www. bioedge.org.

[5] P. Ioannou. Free Consanguinity Testing for All, в: Nature 419, 09.19, 2002, 247-248; A. Harmon. Hello, I’m Your Sister. Our Father Is Donor 150, в: The NewYork Times, 11.20, 2005.

[6] S. Paradis. Frozen, www.babble.com.

Попередній запис

Зворотній бік пропаганди контрацепції

Наступний запис

Чи захищають презервативи?