Що відбувається з людиною «по той бік»?

ЯКЕ НАШЕ ОСТАТОЧНЕ ПОКЛИКАННЯ?

«Я глибоко вірю в ідею покликання. Я вірю, що кожна людина отримує покликання від Бога. І це не покликання до чогось, це покликання до буття. Як можна бачити з фрагментів Біблії, питання покликання і творіння дуже тісно пов’язані між собою. Речі існують тому що Бог дав їм назви та імена. «Із утроби покликав Мене, Моє Ймення згадав з нутра неньки Моєї» (Іс 49:1). Ми покликані до повноти життя» (Тімоті Редкліфф, ОР).

Ми покликані жити повною мірою тут і зараз, завдяки чому дійдемо до повноти життя після смерті. Ми покликані до життя і до вічного життя в Бозі та з Богом. Оскільки Ісус є «Начальником життя» (Діян 3:15), ми покликані до «безсмертно-живого життя» (Едвард Стахура). А в житті нам найбільше потрібна любов Бога та людей, яка дозволяє нам розвиватись, будувати стосунки та знаходити щастя навіть посеред труднощів.

Також можна використати біблійний образ і сказати, що маємо жити на землі так, щоб віддати останній наш подих Богу. Так само як Він дав нам перший, так ми хочемо віддати Йому останній. Після останнього подиху починається нове життя, вічне життя в Бозі, у спільноті Божих Осіб.

Ось ще один дуже важливий елемент, про який говорить у своєму Євангелії св. Марко: «[Ісус] покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього» (3:13). Свята Тереза з Лізьє коментує ці слова так: «Він кличе не тих, хто цього гідний, а тих, кого Сам хотів». У чому таємниця цієї думки? У певний момент життя з Господом Богом людина раптом виявляє, що це про неї: Це про мене. Мене Бог покликав не тому, що я цього гідний, а тільки тому, що Він так хотів. І немає іншого пояснення, окрім Його милосердя та любові.

Допоки я не відкрию, що йдеться про заклик, про покликання до життя з Богом саме мене, доти навіть якщо буду вірити, блукатиму, уявляючи собі, що я повинен робити і ким повинен бути, будуючи плани і часто не погоджуючись з тим, що є насправді. Аж тоді, коли відкрию, що мене покликав Ісус, зможу прийняти цілісність свого життя і завдяки Господу Богу, змінити це життя.

Таке розуміння покликання також породжує вдячність за це покликання до життя, за Божу присутність у ньому.

ЗА ЩО НАС БУДУТЬ СУДИТИ?

Оскільки ми покликані до повноти життя, то нас будуть судити щодо виконання цього покликання. Бог буде запитувати про наше життя, тобто про виконання нашого покликання жити в Ньому і з Ним. Думка про суд повинна допомогти нам потурбуватися про якість нашого життя. Церква допомагає нам, щоб цей суд у певному сенсі відбувався вже зараз через проголошене Слово Боже та таїнства (особливо покути та Євхаристії). Коли думаємо про це, то виявляємо, що суд відбувається в любові, тій любові, яка привела Ісуса на хрест і яку Він нам постійно дає в прощенні і в Його Тілі та Крові. Любов Бога первинна, вона запрошує нас до тієї ж відповіді. Часто в контексті Останнього суду наводять слова св. Івана від Хреста: «Наприкінці нашого життя нас будуть судити з любові». Отець Кшиштоф Поросло зазначив, що в оригіналі йдеться про суд у любові, підкреслюючи цим значення Божої любові, яка буде судити нас за нашим життям та нашою любов’ю.

Визначення Божого суду з лекцій отця Яцека Салія ОР, подає це так: «Божий суд – це спасенне, могутнє, сповнене любові втручання Бога в людські справи, аби виявити добру належне місце, злу відібрати здатність панитися». Це визначення прекрасно показує, що ми можемо брати участь у Божому суді вже на землі, допомагаючи виявляти добро в інших людях і, не дозволяючи, щоб зло взяло гору над добром.

На думку св. Томи, на суді ми пізнаємо всі свої гріхи і пізнаємо всю правду про інших. Це буде таке пізнання, яке стане джерелом прославлення Божого милосердя, що зцілює грішників. Ми пізнаємо все те, що пов’язане з нашим життям, щоб стала явною правда і велич Божого милосердя та суду.

ЩО ДУМАТИ ПРО ПЕКЛО?

Спершу на рівні рефлексу я написав – не думати! Йдеться не про ігнорування, а про те, щоб не думати про пекло, а думати про життя тут і зараз та займатися ним так само, як і життям вічним. Не думати, щоб дозволити собі сподіватися на спасіння для всіх і не розглядати пекло як альтернативу неба. Тут не йдеться про спокусу відкинення, бездумності та якесь відмахування від цієї теми під виглядом спрощених фраз: більше не можна лякати пеклом, Бог – це Любов і Милосердя, тому Він точно врятує всіх, людина в кінці завжди вибере Бога і таке інше.

Питання пекла часто з’являється в Новому Заповіті. Це наскрізь біблійна тема (у Старому Заповіті згадується Шеол, там ми можемо знайти згадування пізнішого вчення про пекло). Важливо звернути увагу, що ця тема зазвичай виникає в контексті заклику до навернення та необхідності прийняти радикальне рішення стати по стороні Бога. Євангеліє – це слово любові, а любов іноді мусить вдатися до важкого слова. Боже Слово застерігає від можливого зловживання свободою та вічного засудження. У притчі про багача та Лазаря (див. Лк 16:19-31) виразно видно біблійне переконання в унікальності життя та радикальності його закінчення, як і усвідомлення того, що час здобування заслуг триває тільки до смерті. Також варто сказати, що не можна ігнорувати об’явлень (наприклад, Матері Божої в містечку Фатіма або Святої Фаустини), в яких говориться про пекло. Більше того, «Вчення Церкви стверджує існування пекла та його вічність. Душі тих, хто вмирає в стані смертельного гріха, негайно після смерті йдуть у пекло, де вони терплять пекельні муки, «вічний вогонь». Головна пекельна мука полягає у вічному відлученні від Бога, бо лише в Ньому людина може мати життя і щастя, для яких вона була створена і яких вона прагне» (ККЦ 1035).

Однак у цей момент ми не можемо стверджувати про когось, що був засуджений. Святий Тома навчав, що ні в кому не можна сумніватися, беручи до уваги Божу всемогутність і милосердя. З іншого боку, прийняття концепції людської свободи, яка може відвернути від Бога, призводить до відкриття можливості пекла як повного відвернення від Бога: «Пекло – це не покарання, яке Бог накладає на людину ззовні, а внутрішня жахлива можливість самої свободи людини» (Гісберт Грешейк). Певним чином, гріх – це вже така реальність відвернення від Бога, хоча дехто не переживає його і не сприймає в такий спосіб.

Говорячи про Божу любов, якій досвід пекла не чужий, можемо згадати Ісуса на хресті, коли Він вигукнув: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?», а також істину віри, яку ми сповідуємо, про Ісусове сходження у відхлань. Ісус бере на Себе досвід відокремлення від Бога, а також шукає людину навіть у пеклі його життя: «Навіть у «пеклі», створеному людською свободою, завжди може з’явитися розп’ятий Христос, найбільший знак Божої любові й вірності» (Вацлав Гриневич).

Відповідаючи на запитання про пекло, слід також звернутися до таємниці воскресіння і сказати, що якщо Ісус воскрес, то все можливо і Бог прагне спасіння для всіх. Ми віримо в Бога «що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1Тим 2:4).

Попередній запис

Коли настає смерть

Наступний запис

Що відбувається з людиною «по той бік»? (закінчення)