ЩО ОЗНАЧАЄ ВІРИТИ?

Людині подобається, коли вона може щось перевірити, одразу ж дослідити; тому нас щось раптом відштовхує, коли постає питання «віри»: якби Бог справді хотів, щоб ти пізнав Його, то чи не показав би Себе очевидніше? Чи гідний Він називатися Богом Любови, якщо залишає тебе в незнанні й непевності?

Утім чому насправді нам так важко вірити? Чи мати віру – означає непорушно дотримуватися таких тверджень, яких ми ніколи не зможемо перевірити? Це було б абсурдно: нерозумно вважати певним те, що ним не є, а ще менше – ґрунтувати усе своє життя на припущеннях, які неможливо перевірити. А якраз вірити – це щось зовсім інше…

Питання віри насамперед стосується сенсу твого існування. Найглибинніші питання про тебе, твоє життя і кожен життєвий вибір стоять вище за будь-яку зрозумілу й виразну інформацію, яку можна почерпнути в кіосках із пресою. Так відбувається тому, що найважливіше – це найбільш таємниче в тобі: твій розум, свобода, твоя здатність любити; а якби ми поставили все в один ряд, це призвело б до цілковитого спотворення. Попри різні ідеології та рекламні ролики, не існує жодного очевидного «трюку», який міг би розкрити таємницю сенсу твого життя і вказати шляхи до справжнього щастя: невеличкі задоволення, якими ти живеш, фрази на кшталт «потрібно лише те-то…» або «все легко пояснюється тим-то…» ніколи не зможуть пояснити тобі глибокого змісту того, чим є справжня радість і страждання, життя, смерть і правдива любов, оскільки це дуже складна і глибока дійсність. Людина – це не річ, яку можна розібрати по частинах…

Можливо, тобі доводилось переживати щось, про що ти можеш сказати сьогодні: «Якщо життя має сенс, то йти потрібно, з певністю, саме цим шляхом…» Почуття, викликані якимсь твором мистецтва чи пейзажем, захоплення народженням дитини, глибока радість від сильної любови… І навпаки, ти міг пройти випробування, які похитнули твою найтвердішу певність. Це могла бути серйозна хвороба, втрата близької людини, якась невдача… Крізь усі ці радісні й сумні події ти можеш відчувати, що твоє існування – це таємниця, яку марно скрупульозно розглядати з наукового погляду. Ця таємниця охоплює також людей, які тебе оточують, і увесь світ, набагато більший за все, що ти в ньому коли-небудь пізнаєш.

Якщо ти ще остаточно не визначився, то завжди настає момент, коли ти повинен радше «вірити», аніж вважати, що усе знаєш: твоє життя, як і життя інших, вартує несказанно більше, ніж усе те, що ти коли-небудь зможеш збагнути. Врешті-решт, віра дає нечуваний шанс: даровану тобі можливість вийти поза власні обмеження завдяки світлові, отриманому згори, і помалу в собі й навколо себе відкрити єдиний та незбагненний скарб.

Якщо Бог не дає очевидної й негайної відповіді на запитання про сенс твого життя, якщо Він хоче спочатку бути для тебе Кимось, у кого ти віриш, Кимось, кого ти зустрічаєш у сутінках, то, можливо, на це може бути глибша причина. І справді, якби Бог відкрився тобі зараз, віч-на-віч таким, яким Він є насправді, у всій глибині Своєї тайни і Своїх планів, то що б трапилося? Бог є Бог, Всемогутній, Всевишній. Перед Ним нескінченність всесвіту й галактик – це лише маленька точка: чи не запаморочилася б тобі голова, чи не розчавило б тебе, чи не засліпило б, чи не зачарувало б, чи не призвело б до смерти? Сова почувається у своїй стихії тільки глибокої ночі, тоді як денне світло засліплює її; чи не так само було б із тобою, якби раптом повнота Божого світла засліпила твої очі?

Отож, якщо Бог прагне відкритися тобі, зустріти тебе, то точно не для того, щоб розчавити Своєю Всемогутністю, або так зачарувати тебе, щоб ти втратив дар мови. Чи це була б правдива зустріч? А чи для того Він дарував тобі свободу, щоб потім забороняти послуговуватися нею перед Його величчю? Ось чому в цьому житті тобі пропонується час, час віри в сутінках, коли Господь ненав’язливо спонукає тебе: Він терпляче чекає, коли ти відкриєшся Йому, і поступово призвичаює тебе до Своєї Присутности. Якщо Він знайде в тобі якусь відповідь, то поволі просвітить очі твого серця, щоб приготувати їх до того безконечного дня, коли вони врешті будуть готові в любові поринути у світло Його нескінченної слави.

Як друг, який надто поважає того, кого любить, щоб нав’язувати себе йому, Господь не розкриває Себе тобі відразу в усій Своїй славі; але можеш бути певний, що як у твоєму житті, так і в історії усього людства Він дає знаки Своєї присутности. Таким чином Він залишає місце для твоєї відповіді: якщо твоє серце й погляд уважні, якщо ти по-справжньому прагнеш пізнати того, хто завжди думав і думає про тебе, можеш бути впевнений, що поволі відкриватимеш численні ознаки Його Любови. А ця невеличка книжка має єдину мету: допомогти тобі в цьому, якщо це можливо.

«І говорив (Мойсей): «Покажи мені славу Свою!» І Він (Господь) промовив: Я переведу все добро Своє перед тобою, і покличу Господнім Ім’ям перед тобою […] Ти не зможеш побачити лиця Мого, бо людина не може побачити Мене і жити […]Ось місце при Мені, і ти станеш на скелі. І станеться, коли буде переходити слава Моя, то Я вміщу Тебе в щілині скелі, і закрию тебе рукою Своєю, аж поки Я перейду. А здійму руку Свою, і ти побачиш Мене ззаду, а обличчя Моє не буде видиме.» […] та й покликав Ім’ям Господа. І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий» […] І Мойсей поквапно вклонився до землі, і впав…» (Вих. 33:18-23; 34:5-6,8)

Попередній запис

ПЕРЕДМОВА

Наступний запис

1.1 Творення