Для того, щоб звіщати Слово Боже, Ісус використовував притчі. І сьогодні, коли священик хоче зацікавити дітей, він розповідає історії. Вони ніби притчі про Царство Боже. А дорослі так само люблять їх слухати, як і наймолодші.
Притча – це історія або порівняння, яке робить Ісус, говорячи про Царство Небесне або звертаючись до слухачів. Деякі з них є дуже відомими. Наприклад, притча про сіяча (Мр. 4:1-9), в якій Ісус порівнює Боже Царство з зерном, що впало на дорогу, на каміння, на чагарники або на родючу землю, і тоді кожен ґрунт дає тридцять, шістдесят або сто зернин на місці одного посіяного зерна. Притча звертається до віруючого: який ґрунт він створює для Божого Слова? Чи принесе він багато плодів?
Також є притча про блудного сина (Лк. 15:11-32), який поїхав далеко з дому, і там промарнував батьків спадок. Він повернувся до батька, який влаштував з нагоди його повернення свято. Старший син слухняно залишався вдома, але він не захотів зрадіти поверненню свого брата. Християнин задумується: до яких з двох братів він почуває себе ближчим?
Інші притчі, простіші, є швидше порівняннями. Царство Боже, за словами Ісуса, можна порівняти з жінкою, яка поклала дріжджі до тіста, і воно стало рости (Мт. 13:34). Або до пшеничної зернини, яка впала в землю (Мр. 4:26-29). Незалежно, чи ми стоїмо чи спимо, насінина проростає…