Один з небагатьох разів, коли в Євангелії чітко написано, що Ісус поглянув на когось поглядом, сповненим любови, – це був саме багатий чоловік! «Ісус же поглянув на нього з любов’ю» (Мр. 10:21).
Ісус так само любить багатих, як і кожну людину. Правда, Він їх часто жаліє. Коли Він каже: «Горе ж вам, багатіям» (Лк. 6:24), – Він не бажає їм зла, а сумує через те, що бачить, якою в’язницею буває багатство.
Ісус любив багатих, але з Він з особливою теплотою ставився до бідних. Одного дня, коли Він перебував біля скарбниці храму, куди вірні вкидали свої пожертви, туди підійшла вдова, яка викликала захоплення Ісуса. Вона поклала до скарбниці дві лепти, тоді як багаті жертвували великі суми грошей. З гумором Ісус сказав, що вона поклала найбільше з усіх! «Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь…» (Мр. 12:41-44).
Отже, гроші – це пастка. Людина не може служити двом панам: Богові й мамоні (Лк. 16:13). Для Ісуса служити Богові означає розділяти те, що маєш, з бідними. Це й пояснює наступна притча (Лк. 16:19-31). Багатий чоловік усе своє життя марнував гроші, змусивши бідного Лазаря жебракувати перед порогом свого дому і нічого йому не даючи. Але обидва померли. І Лазар нарешті пізнав блаженство, а багатий став глибоко нещасним. Він зрозумів, що пройшов повз основне, бо був сліпим і глухим. І вже тепер він хотів би, щоб бідний прийшов йому на допомогу, але було запізно. Якби лиш Бог відправив посланця від померлих, щоб ті могли попередити своїх братів, аби не впадали в той сам гріх? Але ж, як казав Ісус, пророки без кінця застерігали їх, та вони не зважали.
Ця притча намагається зробити людей уважнішими до драм, які відбуваються в нашому, земному, світі: у ньому є бідні, яких люди ігнорують. «Все, чим ми не ділимося, втрачено», – говорив отець Сейрак, єзуїт, який відбув в Індію, щоб там служити найбіднішим.