У день свого хрещення християни зрікаються лукавого, щоб іти дорогою, якою веде Христос. Але йти цією дорогою справа нелегка. Іноді вони втягуються в трясовину гріха. Вони не завжди живуть за Ісусовим Євангелієм. Але й тоді не пізно «навернутися», як той блудний син, який, як нам розповідає євангельська притча, повертається до свого батька (Лк. 15:11-32).
Святе таїнство примирення (це термін, який використовують сьогодні на позначення покаяння) є щоразу наче оновленням хрещення. Охрещена людина увійшла було в спільноту тих, хто вірить у Бога і хоче жити так, як Він того вимагає. Але гріх віддалив її від цієї спільноти, поставив її за її межі. Через сповідь християнин примирюється зі спільнотою і тим самим з Богом, який є її Батьком. При хрещенні його було омито водою, а під час сповіді – сльозами покаяння, – писав святий Августин.
Під час цього «покаянного дійства», проаналізувавши своє серце у світлі Божого Слова, християнин іде до священика, щоб визнати свій гріх і отримати розрішення: священик повертає до нього руки долонями (іноді він покладає їх на голову) і, роблячи знак хреста правою рукою, каже: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа відпускаються тобі всі твої гріхи». Бог обирає священика для того, щоб він був пастирем спільноти. Отримавши через нього знак прощення, віруючий знову примирюється з Богом, зі своїми братами і сестрами і з собою самим.