Це слово можна писати з маленької або з великої літери. Якщо воно пишеться з маленької літери, йдеться про місце, в якому збираються християни, а якщо з великої – то позначає громаду, яка там збирається.
Отже, є церква з каменю і Церква з плоті. З цієї Церкви з плоті видимою є лише невелика частина – та, яка в певний момент зібрана в певному місці. Але вона є насправді величезною громадою. Вона проходить крізь століття ось уже дві тисячі років і поділена на чисельні маленькі спільноти, розкидані по всіх континентах, керовані одним Духом – Духом Христа.
Існують статистика, історичні дані, відомі особи тощо, але головне, як часто буває, залишається невидимим для очей. Це – народ, керований вірою в одного Отця, який зіслав Свого Сина, щоб спасти людей, і який дарує їм Свого Духа. До них належать усі охрещені: і живі сьогодні, і померлі, святі, згадані в календарі, і невідомі, а також більш чи менш вірні віруючі і найбільші грішники, яким Боже прощення дарується завжди. Це – величезна процесія, яка прямує до Царства Божого. Усе почалося в день П’ятдесятниці, коли перелякані апостоли нарешті відкрили двері, аби сповістити всім, що Ісус воскрес. Людське життя відразу змінилося, вони заснували першу громаду, де все було спільним. «І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті», – писав апостол Лука в Діях Апостолів (2:46). «Дивіться, як вони люблять одне одного!» – говорили про них. Це ідеал, до якого повинен прагнути християнин із кожного покоління.