“Над оцим голоситиму я та ридатиму, ходитиму босий й нагий, заводити буду, немов ті шакали, і буду тужити, як струсі! Бо рани її невигойні, бо це аж до Юди прийшло, воно досягло аж до брами народу Мого, аж до Єрусалиму” (Міхея 1:8-9).
Можливо, хтось в Юдеї й радів загибелі ворожого брата. Та пророка Міхея, повного болю, при цій звістці охоплює страх. Він здогадується, що удар, який знищив Самарію, одного дня спіткає й народ Юди та місто Єрусалим. У той час царем Юди був Єзекія. “І робив він угодне в Господніх очах…” (2 Царів 18:3). З того часу, як батько Єзекії в 733 р. до Р. Х. добровільно підкорився Тіглатпілесарові III, Юдея була залежною васальною державою, данина якої ретельно реєструвалася в Ніневії. Єзекія не бажав далі йти дорогою свого батька. З ним на троні настала реакція. “І збунтувався він на асирійського царя” (2 Царів 18:7). Єзекія є не гарячою головою, а розумним чоловіком широких поглядів та холодного розрахунку. Він дуже добре розуміє, що його намір, як для нього самого, так і для його народу, означає надзвичайно небезпечну, сміливу гру. Лише за 50 км від Єрусалиму, у Самарії, сидить асирійський намісник, який підозріло за ним спостерігає. Один необачний крок, один кивок до Ніневії і Єзекію змістять і закують у кайдани. Його трон лише позика. Тож Єзекія діє з усією обережністю та обачністю. “І був Господь із ним, у всьому, куди він ходив, він мав поводження” (2 Царів 18:7).
У рівно ж гнобленому филистимлянському місті Ашдоді вибухає антиасирійське заворушення. Це викликає до життя коаліцію проти гнобителів з Тигру. Тут Єзекія бачить перший шанс для свого плану. Він симпатизує, однак офіційно залишається осторонь. Він веде таємні переговори.
У той час до Єрусалиму з візитом прибули дивні високі люди з краю, “що з другого боку річок етіопських” (Ісаї 18:1). Це етіопські посланці. У той час в Єгипті править Шабака – фараон етіопського походження.
На заворушення в Ашдоді асирійці відповідають силою зброї. З військовою потугою з’являється “туртану” – генерал-фельдмаршал. “Того року, коли Тартан прийшов до Ашдоду, як його послав був Сарґон, цар асирійський, і він воював був з Ашдодом і здобув його…” (Ісаї 20:1).
На стінах фортеці Сарґона придворні літописці так описували цей каральний похід: “Ашдод я обложив і захопив… Його богів, його жінок, його синів, його дочок, майно і власність, скарби його палацу разом з людьми його країни я вважав за здобич. Та міста я заселив наново…”
Антиасирійська коаліція розпалася вже при наближенні асирійців. Землі Ашдоду стали асирійською провінцією.
Цареві Єзекії нічого не було, хоча він і був у чорному списку. Бо асирійські шпигуни розгадали його гру і детально проінформували Сарґона II про таємні переговори Єзекії з Країною Нілу, як це випливає з тексту однієї клинописної призми: “Філістія, Юда, Едом і Моав, які планували ворожі задуми, підступи без числа.., які, щоб вороже його настроїти, до фараона, царя землі Єгипетської, принесли щедрі дари і просили його про союз…”
Як степова пожежа поширюється в 705 р. до Р. Х. звістка, яка відразу викликає надію на звільнення з-під ярма: Сарґона вбито! Повсюди на Родючому Півмісяці, в асирійських провінціях та у васальних державах, починаються змови, обговорення, перемовини.
“Тими днями смертельно захворів був Єзекія” (2 Царів 20:1). Саме в той момент, момент гарячкової політичної діяльности, це було важким ударом. Бо багато держав у Сирії та Палестині з надією поглядали на мудрого царя Юди. Що могло статися, щоб вилікувати Єзекію від його важкої хвороби? “А Ісая сказав: Візьміть грудку фіґ. І взяли й поклали на того гнояка, і він видужав…” (2 Царів 20:7). Доля світу часом багата на дивні паралелі та зв’язки. Так і у випадку цієї біблійної терапії.
У північносирійському порту Рас Шамра французькі археологи серед руїн фінікійського морського міста Уґаріт знаходять у 1939 р. частини древньої книги з ветеринарії, яка містить приписи щодо лікування хворих і слабких коней. Головний конюший царя Уґаріту наказав записати в ній випробувані методи лікування, як ось цей, з 1500 р. до Р. Х.: “Якщо кінь має набряклу голову або поранені ніздрі, приготуй мазь із фіг та родзинок, змішаних з вівсяним борошном та рідиною. Цю мікстуру слід вливати в ніздрі коня”.
Для кожного захворювання є своя дуже точна рецептура. Основними лікарськими засобами є рослини та плоди, як от гірчиця та солодець – солодкий сік дерев. Не бракує там навіть порад з лікування коней, які кусаються та забагато іржуть – хто із сучасних коневодів таке знає? Тоді ж іржання могло мати за певних обставин доленосне значення. Коней застосовували виключно на війні та полюванні. Відділ бойових колісниць, як би він добре не замаскувався десь у засідці, іржання могло видавати. Те саме стосується й полювання…
Наведені лікувальні засоби з незапам’ятних часів були апробовані серед народів Стародавнього Сходу. Це природні речовини, які з успіхом можна застосовувати і на людях. До цього належить і особливо нахвалюваний у цій ветеринарній книзі засіб “дебелах” – свого роду пресований пиріг із фіг. Такий “дебелах” пророк приписав цареві Єзекії проти набряку. І з успіхом. Через три дні той одужав.
Із медичного досвіду біблійних часів, який переважно опирався на природні лікарські засоби, багато що було втрачено або у вирі подій забуто. Однак дещо таємно передавалося з покоління в покоління. До цього належить і той рецепт із фіг. Наприклад, швейцарські лікарі і в XX ст. приписували дрібно порізані, замочені в молоці фіги проти певних видів абсцесів. А міцна рідина із виноградного сиропу називається в жителів Сходу “дібіс”.