“Того часу послав Беродах-Бал’адан, син Бал’аданів, вавилонський цар, листа та дарунка до Єзекії, бо прочув був, що Єзекія захворів” (2 Царів 20:12; Ісаї 39:1). Це традиційний звичай при дворі правителів, який належав до бон-тону на давньому Сході – посилати подарунки та дізнаватися про здоров’я “свого брата”. Про це можна часто прочитати в глиняних табличках з Ель-Амарни.
Однак для Беродах-Бал’адана[1] хвороба Єзекії була лише зручною нагодою, прикриттям для контакту з царем Єзекією. Справжня причина цього жесту ввічливости лежала в площині високої політики.
Беродах-Бал’адан, цар Вавилону, довгий час був для читачів Біблії таємничою постаттю. Тепер встановлено, що він був дуже важливою особистістю свого часу; відомо навіть дещо про його приватні звички. Наприклад він був великим любителем садівництва, якому, однак, не стільки залежало на закладенні пишного царського парку, скільки на більш реальних речах, а саме сортах овочів та фруктів Месопотамії, неважливо, чи йшлося про городний цикорій, червоний буряк, огірки, тиміям, коріяндр, шафран, персики чи мушмулу. Він описав різноманітні сорти рослин та їх вирощування і таким чином був укладачем практичного посібника з садівництва, як ствердили, на їх чимале здивування, археологи.
Окрім свого приватного захоплення садівництвом Беродах-Бал’адан, як цар і вавилонянин, був найзапеклішим та найзавзятішим ворогом Ніневії. Жоден инший правитель на Родючому Півмісяці не завдавав асирійцям стільки клопоту, не провів з ними стількох запеклих боїв і не інтригував так безконечно проти гнобителів на Тигрі, як він.
Зі Смертю Сарґона від руки вбивці відразу виник у Беродах-Бал’адана план. На цей час і припадають відвідини його посланцями Єзекії. Що насправді обговорювалося під приводом відвідин хворого Єзекії, приховано між рядків. “І вислухав їх Єзекія, і показав їм усю скарбницю свою.., і всю зброївню свою…” (2 Царів 20:13). Пророк Ісая говорить про це ще ясніше: “І радів ними Єзекія, і показав їм скарбницю свою.., і всю зброївню свою, і все, що знаходилося в його скарбницях” (Ісаї 39:2) – отож, насамперед, збройний арсенал Юди. Таємне озброєння, гарячкові приготування на день “ікс” для сподіваного великого протистояння з Ашшуром, ішли повним ходом. “І він підбадьорився, і забудував увесь виломаний мур, і поставив на нього башту, а поза тим муром інший мур, і зміцнив Мілло в Давидовому Місті, і наробив багато ратищ та щитів” (2 Хронік 32:5).
Укріплення Єрусалиму поновлюються і підготовлюються до запеклої облоги, відновлюється старий мур навколо, ремонтуються проломи, зводяться вежі. На північому боці міста, там де воно найбільш вразливе, зводиться другий зовнішній мур. Для цього Єзекія навіть наказує знести будинки (див. Ісаї 22:10). Однак цим його підготовка не вичерпується. “А решта діл Єзекії та вся лицарськість його, і як він зробив става та водотяга, і впровадив воду до міста, ото вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів” (2 Царів 20:20).
Книга Хронік доповнює: “І він, Єзекія, заткнув вихід води горішнього Ґіхону, і вивів її вдолину на захід від Давидового Міста” (2 Хронік 32:30).
Єрусалим, давнє місто Давида, має багато таємничих місць. Паломники з усього світу, представники трьох релігій: християни, юдеї та мусульмани, прямують до своїх місць. Рідко хтось із незліченних відвідувачів доходить до муру – до темного, гнітючого місця глибоко під галасливими вулицями міста, яке красномовно свідчить про давно минулі часи, повні страху та загрози. Це місце кануло в забуття, і лише в 1880 р. було випадково відкрите. Воно ще явно носить сліди гарячкового поспіху.
* * *
Перед містом, там, де на південному сході схили полого спадають униз до долини Кедрон, блищить оточена муром, тиха вода невеличкого ставка Сілоа. Там бавилося двоє арабських хлопчаків, і один із них упав туди. Гребучи з усіх сил, він прибився до протилежного берега, де над ставом здіймається скеляста стіна. Раптом навколо нього стало темно, він налякано почав обмацувати все навколо і надибав вузький хід.
Ім’я арабського хлопчика забулося, однак його розповідь – ні. Її перевірили і наштовхнулися на протяжний підземний тунель.
Вузький хід шириною 60 см та висотою майже півтора метра прорубано у вапняку. По ньому можна пройти лише в гумових чоботах та в дещо зігнутій поставі. Півкілометра він звивисто непомітно йде вгору. Тоді цей канал закінчується джерелом Марії, яке здавна забезпечувало Єрусалим водою. У біблійні часи воно називалося “джерело Гіхон”. При дослідженні ходу спеціялістам при світлі смолоскипів впала в око стіна з гебрейськими буквами.
Напис, який видряпано лише за кілька кроків від входу до ставка Сілоа, говорить: “закінчено пробивання. А це була історія пробивання: коли робітники ще заносили свої кайла, один у напрямку иншого, і коли ще треба було пробити три лікті, почули, як один крикнув другому, що в скелі утворилася дірка праворуч і ліворуч. І в день пробивання робітники тунелю вдарили один назустріч другому, кайло проти кайла. Тоді води з джерела побігли в ставок на тисячу двісті ліктів, а висота скель над головами робітників тунелю була сто ліктів”.
За наказом турецького уряду перед початком Першої світової війни цей напис було вирубано і тепер він виставлений у музеї в Константинополі.
Це була будова водогону царя Єзекії!
При облозі забезпечення питною водою є проблемою номер один. Засновники Єрусалиму, євусії, для цього пробили через гору шахту для спуску до джерела Гіхон; Єзекія ж провів воду, яка текла в Кедрон долину, через гору в південно-західну частину міста. Став Сілоа лежить всередині збудованого ним другого оборонного муру.
Часу було обмаль, асирійські загони могли виринути перед воротами Єрусалиму з дня на день. Тому робітники приступили до робіт з двох кінців. Сліди роботи кайлами ведуть, як і представляє напис, у напрямку один назустріч другому. Дивно лише, що канал іде через скелю буквою “Б”, двома великими луками. Чому робітники не прорубували підземну штольню від ставка Сілоа та від джерела Гіхон найкоротшим шляхом один назустріч другому? Цю виснажливу роботу можна було б закінчити швидше – з 512 м довжини можна було не прорубувати 217 м, бо це важка праця.
У країні з уст в уста передається давня легенда, яка каже, що знає, чому було зроблено обхід: між джерелом та ставком, глибоко в скелі, мали лежати гробниці царів Давида та Соломона.
Дослідники перевірили це цікаве пояснення з народного передання – вони систематично обстукали стіни у вузькому, вологому тунелі, пробили шахти з верху пагорба всередину гори, та все намарно.
[1] У Вавилонії його ім’я звучить “Мардук-аплаіддін”.