«Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград фіґи? Солодка вода не тече з солонця.»
Певний час тому мене попросили розповісти про початок мого шляху: чому я пішов саме цією дорогою. Готуючись до розмови, я несподівано виявив, що в перші п’ятнадцять років багато ключових моментів були пов’язані з моїми учителями. Втім, не всі учителі були однаково хороші, але серед хороших декілька чоловік витратили сили на те, щоб дізнатися, хто я, і що мене цікавить, дружньо підтримати і дати пораду. Частенько цього буває достатньо: той, кому ви довіряєте, каже одне-два речення, і перед вами відкриваються двері в новий світ.
Без сумніву, саме тому Яків каже, що з учителів більше спитається. Одна невірна фраза, і чуже життя (добре, якщо не життя цілого класу!) піде хибним шляхом. Звичайно, люди відрізняються: деякі усвідомлюють, що забрели не туди, і змінюються. Але в багатьох випадках наноситься непоправна шкода.
Що вже казати про церкву! Варто трохи повернути куди не слід, зі знущанням висловитися про якесь вчення або виступити на захист того, що захищати не варто, і безліч парафіян встануть на невірний шлях. Одне недоречне слово в пастирській бесіді здатне штовхнути людину, особливо уразливу в даний момент життя, на хибний крок. Учителі, будьте напоготові! До цього закликає Яків. Невипадково консультанти з вибору професії часто радять людям, що збираються вчитися на пастора: якщо їм підійде інша професія, це буде краще.
Після цього грізного застереження, після вказівки на те, наскільки високо стоїть планка вимог для учителя, Яків розвиває тему далі: приборкати свій язик важко, майже навіть неможливо. Якщо це вийде, це означатиме повний самоконтроль. Адже язик – останнє в людині, що піддається дресируванню.
А куди без цього? Язик невеликий, але подібно до кінської вузди або суднового стерна, може грати ключову роль. Одного неправильного слова в неправильний момент буває достатньо, щоб зруйнувати чудові стосунки, порушити обіцянку, непоправно зіпсувати враження про себе. Пам’ятаєте, псаломщик молився, щоб Господь поклав сторожу на уста його (Пс. 141:3)? Як вже казав Яків, будь-яка претензія на благочестя, яку не супроводить серйозна робота над власним язиком, нічого не вартує. Справжнє вдосконалення інакше неможливе.
Мало того, Яків порівнює язик з вогнем, від якого може все спалахнути. Дивіться, як журналісти охоче ловлять політиків і знаменитостей на слові: одне зайве слово – і кінець кар’єрі, а то і уряду. Одна дурість, розмножена в газетах та Інтернеті, і виникають колотнечі на іншому кінці земної кулі. Тому Яків каже, що язик є маленьким світом, як би держава в державі: буває, що країна в цілому (тобто людина в цілому) управляється цілком прийнятно, але усе псує цей невеликий регіон з його злістю і корупцією.
Проте виникає важливе питання: чому язик так поводиться? Згадаємо Євангеліє: те, що виходить з вуст, вказує на те, що таїться глибоко в серці (Мт. 12:34, Лк. 6:43). Аналогічним чином Яків помічає: не може смоківниця приносити маслини, а виноградна лоза – інжир. Якщо людина каже гидоти про інших людей, – людей, які створені за образом Божим! – значить, її серце ще не чисте, ще не очистилося Духом Божим. Але не слід думати, що язик поводиться так випадково: вироблюване ним зло вселяється геєною (в. 6).
Яків же закликає до відмови від роздвоєності. Не можна чергувати благословення з лайкою: нехай з вуст тече лише чиста мова. Звичайно, планка поставлена високо, але інакше і бути не може, якщо Євангеліє – це звістка про спасіння. Не можна брати від християнства тільки те, що приємне, а іншим нехтувати (хоча спокуса виникає). Слід очистити джерело, щоб воно давало лише свіжу і солодку воду. На цьому шляху, звичайно, не обійтися без допомоги. Але її дає Євангеліє.