Якова 4:1-10 – Упокорювання та віра

«Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: Жадає аж до заздрости дух, що в нас пробуває? Та ще більшу благодать дає, через що й промовляє: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать. Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме!»

У школярів певного віку коло друзів може бути дуже вузьким. Цілі драми розігруються, коли дочка приходить додому в сльозах: «краща подруга» сказала, що вони більше не дружать, а вона дружитиме з кимсь ще. Це немов кінець світу. Такі кризи швидко минають, оскільки діти зростають, і в них з’являється ширше коло друзів різного плану.

Між тим у вузьких зв’язках є щось дуже справжнє. Найяскравіший приклад тому – шлюб. Різні суспільства експериментували з полігамією і навіть поліаморією, але щось у людській душі шукає особливих стосунків. А спокуса піти наліво, часом дуже сильна, зазвичай призводить не до численних паралельних стосунків, а до нових вузьких уз. Якщо ж паралельні стосунки виникають, людина в них часто розривається, їй важко.

У Біблії відношення між Богом і людиною часто метафорично описуються як шлюб. І коли Яків пише: «Перелюбники!» (в. 4) він має на увазі не буквальну подружню зраду, а зраду Богові («дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога»). Це такий важливий момент, що в наступному реченні він його повторює.

Але що він має на увазі під «світом»? І при чому тут війна, сутички, невірні прохання? Судячи з усього, як це часто буває в Писанні, «світом» іменується спосіб життя «світу», то чого люди хочуть і жадають, і до чого їх штовхають пристрасті. Якщо ви пливтимете за течією і без розбору вбиратимете впливи довкілля, ви, швидше за все, станете «другом» «світу» (не в кращому значенні слова!). Щоб не бути «як усі», щоб зайняти власну позицію, потрібна мужність. А ще – вдумливість, рішучість і твердість.

А чому «дружба зі світом» провадить до війн і сварок? Та тому, що у світі цьому основний аргумент – це кулак. Чи чобіт. Чи рушниця. Чи бомба. Міркують за принципом «хто сильний, той правий». Сила і влада – от, що цінується. Вам можуть мило і ввічливо посміхатися, а суспільство може здаватися терпимим і щедрим, але варто піти проти течії, оспорити важливі передумови, і знайдеться немало способів спричинити вам неприємності. Чи такий приклад: не далі як сьогодні друг мені розповідав, що надав свідчення в справі про пограбування, – йому потім розбили вікно. На кожному кроці ми бачимо або насильство, або загрозу насильства: від міського криміналітету до диктатури в масштабі країн.

А що означає бути другом Богові? Спершу треба приборкати власні пристрасті, які штовхають на агресію (часом на війни і вбивство). Слід приборкати і ті пристрасті, які примушують молитися про щось не заради слави Божої, а заради власного задоволення (в. 3). Адже ви, каже Яків, ще вважаєте себе народом Божим! Поводитися так само, тобто «зраджувати» Богові зі світом, – є духовний перелюб. Бог хоче встановити тісні і виняткові відносини з кожним, хто несе в собі Його образ і подобу.

Яків відмічає, що серед іншого, світу бракує упокорювання. Протилежність упокорюванню – гординя. Саме гординя говорить, що мої бажання найважливіші, і що за мою справу можна напасти на іншу людину або навіть убити. Необхідно підкоритися Богові і спротивлятися дияволові (в. 7), – у багатьох же виходить усе навпаки.

Може трапитися, потрібен серйозний самоаналіз. Необхідно запитати себе: звідки йдуть ці імпульси, ці пристрасті, які відводять від Бога, бажаючого бути мені другом? Вірші 8-10, що закликають наблизитися до Бога, очистити руки і серця, журитися і змирятися, виглядають як завдання для духовної практики на півроку. «Світ» щосили намагатиметься збити вас зі шляху. П’ять хвилин спілкування з Богом – а потім дві години біля телевізора; швидке обмивання рук – і знову в бруд; короткий і болісний погляд у власне серце – і небажання дивитися туди знову. До чого засмучуватися? Адже сам Бог закликає радіти.

Так, закликає, але не має при цьому на увазі самовдоволене «щастя». Двоєдушності, коли людина коротко киває Богові, а потім знову братається зі «світом», бути не повинно. Хоча, звичайно, для того, щоб поглянути Богові в обличчя і визнати, до якої міри ми помилялися, потрібні час і зусилля.

Яків згадує про обіцяння таке вражаюче, що, напевно, більшість з нас не ставилися до нього серйозно. По-перше, сказано: «Спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас». Диявол – боягуз. Коли йому чиниш опір, – з молитвою, яка сповіщає про перемогу Ісуса на хресті, – диявол знає, що його справи кепські. Він нашіптує нам: «У тебе не вийде. І раніше не виходило, і далі жодних шансів. Краще вже здайся, бо до чого марні муки?». Це брехня. Чиніть опір йому, – і він втече.

По-друге: «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас». Дійсно це вражаюче! Бог чекає на нас. Він жадає бути нашим другом, жадає встановити такі міцні узи дружби, міцніші за яких нічого бути не може. Звичайно, це станеться не відразу: справжня дружба не виникає відразу. Але чи може щось порівнятися з цим?

Якщо хоч трохи більше людей поставляться до цих обіцянь серйозно, як сильно це покращить світ (не кажучи вже про церкву)!

Попередній запис

Якова 3:13-18 – Істинна та хибна мудрість

Наступний запис

Якова 4:11-17 – Жити з довірою до Бога