«Священиче покликання стосується усього нашого життя. Ми склали обіти вірності Христові. Таким є сенс священства. Знак приналежности до нього також дуже важливий. Він є апостольським знаряддям, бо пригадує, ким ми є», – роздумує о. Ян Сікорський.
Священиче покликання стосується усього нашого життя. Ми склали обіти вірности Христові. Таким є сенс священства. Знак приналежности до нього також дуже важливий. Він є апостольським знаряддям, бо пригадує, ким ми є. Ми мусимо боротися з труднощами, і священичий одяг та ознаки священства бережуть нас, а ще пригадують людям, що вони мають своїх пастирів. Усвідомлення, що між нами є пастир, підбадьорює довколишніх. Коли священик носить рясу чи колоратку[1], то це дуже важливо.
Звісно, бувають виняткові ситуації, такі, як поїздка у відпустку, туристична подорож, час відпочинку чи бажання «сховатися» від людей у своїй келії, і тоді відмова носити колоратку чи рясу цілком виправдана. Проте таких ситуацій порівняно мало. Зазвичай священик повинен бути одягнений так, щоб його легко можна було розпізнати. Він повинен сам цінувати свою ідентичність та бути їй вірним.
Однак є й такі священики, які легковажно та демонстративно не носять колоратки. Чи серед священиків є якась мода не носити цих ознак священства? Є така ідеологія, що лише наші вчинки свідчать про те, ким ми є, а одяг не має жодного значення. Я особисто з цим не погоджуюся. Йдеться про те, що коли ми перебуваємо серед людей і не маємо зовнішніх ознак нашого священства, то нас можна розпізнати лише по наших вчинках. Але погляньте на подружжя. Чоловік і дружина носять свої обручки як символ вірности. Це для мене також дуже важливий зовнішній знак.
[1] Колоратка чи римський комірець – елемент одягу кліриків та інших священнослужителів у західних і деяких східних Церквах, являє собою жорсткий білий комірець, котрий всовується в комір сорочки або і футболки, також може защіпатись ззаду шиї обіймаючи її навколо