«Коли ми кладемо до кишені гроші, які значно перевищують наші зусилля, докладені до їх заробітку, то поводимося нечесно», – роздумує о. Яцек Стричек.
Чи самозбагачення – це гріх? Я ліпше поставив би це запитання в дещо іншій формі: чи відсутність самозбагачення є гріхом? Якщо ми уважно придивимося до євангельських порад, то зробимо висновок, що саме небажання збагачуватися назване гріхом. Багато хто вважає, що дбати про гроші – це якось підозріло, натомість це зовсім не так. Ми всі чудово пам’ятаємо суперечливий опис з Євангелія, коли Ісус хвалить нечесного розпорядника. Хто в дрібному вірний, той і у великій справі буде вірним, – стверджує Ісус. Що це означає? Ісус вимагає від нас деякої спритности, життєвої розторопности. Хто вміє розсудливо подбати про засоби, потрібні для життя, той іде правильним шляхом і йому можна довірити справи Царства Небесного.
Ісус хоче, щоб ми вміли давати собі раду в житті, тобто ми повинні вміти розпоряджатися і фінансами. Якщо в когось немає таких здібностей, то це, звісно, не можна назвати тяжким гріхом, але таке невміння свідчить про деякі занедбання. Як можна довірити комусь великі справи, якщо ця особа не вміє розсудливо розпоряджатися своїми грішми?
Подібно справи виглядають і в контексті біблійної притчі про таланти. Господар похвалив того слугу, який під час його відсутности зумів примножити подаровані гроші, а не закопати в землю і бездіяльно чекати. Натомість господар засудив того, хто не примножував таланти (тобто грошей, бо талант – майже 34 кг золота).
То коли турбота про гроші несе в собі духовну загрозу? Тоді, коли цінність нашого життя ми починаємо вимірювати вартістю грошей, якими володіємо. Цінність людини жодною мірою не залежить від того, скільки вона заробляє. Таке мислення лише призводить до самознищення. Ми чинимо гріх також тоді, коли на шляху нашого збагачення починаємо кривдити своїх ближніх. А що відбувається, коли ми декларуємо себе як дуже побожних і віруючих християн, а на роботі занедбуємо свої обов’язки? Тоді ми поводимося, як у приказці: «Заробити, але не наробитися»… Це зрозуміло, що коли ми кладемо до кишені гроші, які значно перевищують наші зусилля, докладені до того, щоб їх заробити, то поводимося нечесно. Коли ми підписуємо якусь угоду, то зобов’язуємося ретельно виконувати свої обов’язки. А вдавати, що працюєш, – це звичайне ошуканство і брехня.
Цей гріх також має інший вимір – вдаючи працю, ми занедбуємо свої таланти, сили, можливості. Якщо ми не приймаємо життєві виклики, то стоїмо на місці, не розвиваємося, тобто грішимо. Євангеліє, коли повчає про гріх, не каже про нього нічого статичного. Ти грішиш, якщо ти вбив, вкрав, зрадив тощо. Але якщо ти не вбив, не вкрав, не зрадив, то це не означає, що ти – безгрішний. Коли ти нічого не робиш, то марнуєш свої таланти, іншими словами, ти марнуєш своє життя.