– Отче, Ви кажете, що диявол пильно спостерігає за кожним із нас, що він намагається зрозуміти, які маємо схильності – до зла чи добра, а потім починає нас спокушати.
– Це правда. Диявол намагається розпізнати, які кожен із нас має вади або чесноти. Хоче знати наші схильності, а потім це використовує, щоб нас спокусити. Найчастіше він нас спокушає владою або грошима. Піддаючись спокусі влади, людина ладна навіть завдати кривди своєму ближньому, щоб досягти успіху і здобути “почесне” місце в житті. Святий Павло говорить відверто, що жадоба грошей є джерелом всілякого зла. І коли диявол помічає в людині надмірну любов до грошей, тоді починає спокушати її саме грішми.
Маємо всім відомий приклад – спокушення Юди. Святий Іван пише, що Юда був злодієм. Він мав схильність до привласнювання чужих грошей. Крав те, що збирали до спільної казни. Він був відповідальний за кошти, які належали всім апостолам. Це він, власне, продав Ісуса.
Чому так трапилося? Коли кимсь керує жадоба грошей, тоді ця людина перестає думати. Вона ладна вчинити будь-який злочин, аби здобути гроші. Адже така людина, вважає, що, маючи гроші, можна здобути все, що тільки забажаєш.
Диявол також спокушає сексуальним задоволенням. Сьогодні помічаємо, що навіть найменшою мірою не дотримуються шостої заповіді, а саме: “Не чини перелюбу”. Так само, як ігнорують Божий наказ: “Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує” (Мт. 19:6).
Через це маємо розбиті сім’ї. Молодь уже не цінує цнотливість і тому не гребує сексуальними стосунками. Однією з найбільших вад сучасного суспільства є розбещеність, не кажучи вже про азарт і наркотики. Це породжує різноманітні залежності. Тому диявол постійно приглядається, до чого маємо найбільшу слабкість. І починає спокушати людину, залежно від її схильності.
– Коли людина не вірить в існування диявола, вона також не вживає жодних заходів, щоб від нього захиститися. Чому?
– Ох! Найбільша радість, яку людина може принести дияволу, – це не вірити в його існування. Ці слова приписують Шарлю Бодлеру (1821-1867).
Я можу додати, що той, хто не вірить в існування диявола, вже перебуває під його впливом. Така людина попадає до його рук, і тоді вже зло має над нею владу.
Диявол дуже хитрий. Він є духом і тому невидимий. Тож старається, щоб людина його не зауважила і не помітила його прихованих діянь.
Коли звертаємося до історії людства, навіть тієї, що передувала історії вибраного народу, до ассирійців і вавилонян, то можемо побачити, що всі ті народи, навіть найпримітивніші, усвідомлювали існування зла. У ті часи знали, що існують злі духи, від яких слід боронитись, і тому приносили їм у жертву плоди, тварин, а іноді – людей.
Отож від диявола слід захищатись. Адже навіть той, хто не вірить у його існування, знає, що у світі існує зло. Такі люди, хоча часто самі перебувають у неволі в диявола, усвідомлюють присутність зла в людському житті.
То хто ж створив зло? Звідки у всіх народів усвідомлення того, що існують злі духи, від яких потрібно захищатись?
Інколи ті народи мали знання про те, що існує дух добрий, а також існує дух злий. Тому доброму духові складали подяку. Натомість від злого захищалися. Тож віддавна людина усвідомлює існування зла. Той, хто не вірить в існування диявола, великою мірою сприяє посиленню його впливу в світі.
– Уявімо собі, що хтось прагне захистити від диявола людину, яка не вірить у його існування. Чи можливо це зробити без відома цієї особи, і якщо так, то яким чином?
– Ні, це неможливо, бо єдиний спосіб допомогти цій особі – переконати її в існуванні Бога. Якщо хтось не вірить в існування Бога, тоді він ні в що не вірить. А отже, також не вірить в існування диявола. Дуже часто така людина не вірить в існування сумління, у мету життя, адже вона не знає, для чого живе. Отже, варто ще раз наголосити, що така людина ні в що не вірить.
– Чи тільки Божа благодать може подолати цю недовіру?
– Тільки Божа благодать. Лише чудо може допомогти такій людині. Ми дуже часто є свідками різноманітних чудес. Я відчуваю сильний зв’язок із Матір’ю Божою з Меджугор’я. Я відвідую це місце з 1981 року, тобто від самого початку. Як відомо, свою першу статтю про Меджугор’є я написав уже тоді, 1981 року. Багато людей, які раніше ні в що не вірили, коли побували в Меджугор’ї, то повернулися звідти віруючими людьми. Хто їм дав віру?
Віра – це дар від Бога, який людина може прийняти або відкинути. Але вона є даром Бога. Тому так багато людей повертаються з Меджугор’я, обдаровані вірою. Це справжнє чудо Меджугор’я – навернення людей, які туди приїжджають. Вважають, що Меджугор’є відвідали вже близько п’ятдесяти мільйонів паломників.
Коли я вирушив туди 1981 року, там не було нічого, лише бідність. Тому ми привозили туди їжу й одяг. А відтоді до сьогодні вже збудовано безліч готелів. І нічого там не бракує. Це нормально, адже для такого великого потоку паломників необхідно було створити відповідну інфраструктуру, яка могла б забезпечити їм гідне перебування. Але найбільший і найпрекрасніший дар, який людина може отримати в Меджугор’є, – це власне дар віри.