– Нині Церква переживає велику кризу віри. Це підтверджує видіння Лева XIII, під час якого папа чув, як Христос дозволяє сатані протягом 100 років нищити Церкву.
– Бог сказав сатані: “Нічого не знищиш”.
Від моменту, коли Господь Ісус сказав до Петра: “І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її” (Мт. 16:18), – Церква, якщо уважно прочитаємо її історію, переживала набагато гірші періоди, ніж тепер. Особливо, якщо йде мова про церковну ієрархію. Скільки ж то пап мали монополію аристократичних родів, які за гроші купували номінацію на папу.
Варто зауважити, що, окрім періодів кризи, у житті Церкви були також і святі люди. Це такі, як, наприклад, св. Франциск з Ассізі або св. Домінік, які в ті темні часи, не боролися зі своєю Церквою, – так, як деякі з тих, що пізніше відлучилися від Церкви і викликали схизми, як це вчинив Лютер, – а навпаки, зміцнили її прикладом свого життя. Вони у свою чергу стали вихователями святих. Тому бути святим – це найправильніший спосіб підтримки Церкви в будь-яку епоху.
Вважаю, що ми сьогодні живемо в часи, коли велика кількість віруючих в Азії та Африці помирають мученицькою смертю, а священиків вбивають просто в храмах. Прикладом може бути архиєпископ Оскар Ромео, який був вбитий біля вівтаря під час відправи Святої Меси.
Навіть протягом останніх днів (я стараюся стежити за цими подіями щоденно, слухаючи вечірні програми Ватиканського Радіо о 19.30) постійно інформують про збільшення кількості жертв, вбитих у храмах. Отже, можна сказати, що ми живемо не тільки у важкі часи, але також у часи великих святих. Крім цього, ми звикли жити в традиційно віруючих країнах, в яких тепер щораз менше практикуючих християн у щоденному житті. І навпаки: у країнах, в яких було дуже мало віруючих людей, збільшується кількість християн. Тому ми не можемо сказати, що за останні роки кількість християн зменшилася. Незважаючи на те, що в християнських країнах щораз менше християн, їх кількість у світі не зменшується. Візьмімо для прикладу країну, в якій католицька віра процвітала, – Бразилію. Це була країна, в якій відсоток католиків був більшим, ніж у деяких європейських країнах, таких, як Італія, Франція та ін. Натомість сьогодні в Бразилії помітний великий спад. Причиною цього є секти. Тож секти дуже нищать Бразилію. Проте існують також і такі країни, де католицизм тільки-но починає поширюватись, хоч до цього часу його там не було.
Вважаю, що ми повинні бути обережними щодо оцінок сучасної ситуації в Церкві, бо якби ми порівняли часи, в яких живемо, із періодами з минулого, то побачили б, що життя Церкви раніше було набагато важчим, ніж тепер.
Дозволю собі навести приклад, який вважаю дуже показовим.
Візьмімо до уваги особу папи Павла VI, тому що він був першим папою, понтифікат якого відрізнявся від усіх інших в історії Церкви. До нього, понтифікат проживали відособлено, у межах Ватикану. Натомість заслугою Павла VI було те, що він розпочав свій понтифікат від зустрічей з людьми поза Ватиканом. І те, що може нас дивувати в понтифікаті Павла VI, як і в понтифікатах Йоана Павла II, Бенедикта XVI і тепер – Франциска, то це той факт, що ці папи, відвідуючи країни, в яких католики були в меншості, спонукали інших людей слідувати за ними. Про це можуть свідчити відвідини Індії, де Павло VI був приємно здивований присутністю великого натовпу людей. Тим паче, що католики в цій країні становлять невелику частину населення. Тому, коли він побачив цей безкрайній натовп людей, які прибули, щоб зустрітися з ним, то був глибоко зворушений.
Подібні почуття пережив Йоан Павло II. Пам’ятаю його візит до Японії, де католики становлять маленьку частку населення. Тоді, на зустріч з ним зібралась велика кількість людей. І за подібним сценарієм відбувались усі його візити.
Натомість можна було зауважити певну прохолодність прийому, коли ці папи відвідували парламенти, політичні або університетські осередки. Саме там траплялось, що хтось демонстративно залишав зустріч. У таких середовищах також можна було зауважити якісь ознаки несхвалення щодо папи. Але з боку звичайних людей ніколи такого не було.
Візьмімо, наприклад, під увагу чудову подорож Бенедикта XVI до Англії. Цей візит мене насправді здивував. Англія особлива з різних поглядів, оскільки це єдина країна, в якій відбувся відхід від Католицької Церкви, не з огляду на доктринальні причини, але тільки тому, щоб від’єднатися від папи.
І коли папа поїхав з візитом в Англію, то можна було мати сумніви щодо того, чи люди прийдуть на зустріч з ним, чи ні. Однак виявилося, що прийшла їх сила-силенна. Це був великий успіх – побачити натовпи англіканців, які від’єдналися від Апостольської Столиці і від папи, і те, як вони спонтанно прибули на зустріч з Бенедиктом XVI.
Так само відбуваються зустрічі по цілому світі. Так було також в Африці, де більшість складають мусульмани і незначну частку – сповідники інших релігій. Тому я запитую: як це можливо, щоб люди різних релігій, які живуть на різних континентах, так відреагували на приїзд людини, яка не має жодної політичної влади, не командує жодною армією і яка не є власником великих грошових сум? Що має такого особливого папа, щоб притягувати до себе величезну силу людей?
…Думаю, що папські подорожі, які тільки-но розпочалися від понтифікату Павла VI, сьогодні є таким своєрідним знаком здійснення прагнень Христа, щоб було одне стадо під проводом одного Пастиря. Це тільки певний знак того, що це може статися.
– Папа Павло VI висловив занепокоєння, що огидний запах диявола увійшов до Церкви. Що, на Вашу думку, отче, папа цим хотів сказати?
– Папа Павло VI хотів звернути увагу на контраст у ставленні щодо його особи, з яким він зустрічався під час своїх апостольських подорожей до країн, де католицизм був меншістю. Тим більше, що в країнах, які були протягом століть католицькими, настав момент великої кризи. Саме це хотів сказати папа.
На це мали вплив, без сумніву, різні філософські і політичні течії, які стали нищівними для Церкви. Візьмімо, для прикладу, французьку революцію, яка стала катастрофою для Церкви, або іллюмінізм чи ірраціоналізм, і на кінець – комунізм.
Комунізм відірвав від Церкви маси людей, починаючи від робітників і селян. Комунізм зі своєю ідеологією поширився на велику кількість країн, наприклад, в Африці. Ці країни, здавалося, були далекими від комуністичної ідеології, яка принесла туди величезні спустошення.
Комунізм як ідеологія вже занепав, принаймні в Москві, і вже не такий, як був раніше. Як він міг впасти без кровопролиття? Візьмімо, для прикладу, хоч би повалення берлінської стіни. Чи хтось міг би це коли-небудь припустити?
Однак існують регіони світу, наприклад, моя Модена, де комуністична партія ще має значну підтримку. Чому? Без вагань можна сказати, що це сталось з економічних причин. Як з’ясувалося, якщо хтось є комуністом, то швидше знайде роботу. Натомість той, хто шукає роботу і не має партійного квитка, у моїх краях зустрінеться із великими труднощами.
Пам’ятаю, як відомий референдум 1948 року, в якому перемогла Християнська Демократія, став порятунком для Італії. Якби перемогла комуністична партія чи соціалістична, яка підтримувала комуністичну партію, тоді б Італія, без сумніву, потрапила під панування режиму з Москви, тому що Тольятті був невільником Сталіна, на зразок маріонетки. Натомість, завдяки багатьом факторам, у тих виборах перемогла Християнська Демократія, тож Італія залишилась вільною.
Ця подія є реальним доказом того, наскільки сильні позиції мали комунізм і соціалізм у тодішній Італії. На жаль, ці партії діють до цього часу і відкрито виступають проти Церкви, проти християнства. Можна зауважити, що це спричинилось до зменшення кількості католиків, які приховують свою приналежність до Церкви, стали більш обережними.
Доказом цього можна вважати два референдуми в Італії, за якими я уважно спостерігав. Перший референдум стосувався розлучень (у 1974 році), а другий – абортів (у 1981 році). О жах, скільки католиків відкрито проголосували за розлучення, а потім – за аборти. Серед них був мій приятель Карло Карретто, який відкрито підтримав розлучення.
Це використали комуністи і соціалісти, які їздили по Італії, тримаючи в руках листівки з надрукованими промовами Карла Карретто, й агітували людей, мовляв: “Подивіться, він монах. Він один з вас. Не можете цього заперечити. Це власне він закликає до розлучень”.
Як бачите, ці два референдуми були великим культурним перестрибуванням, натхненним насамперед французькою революцією та іллюмінізмом, а пізніше – раціоналізмом і комунізмом. Ці ідеології мали вплив на світ культури і викликали значний відхід від віри в моєму регіоні. А тепер говорять про нову євангелізацію цього регіону, маючи надію, що вона дасть очікувані плоди.