Я пригадую, як одного дня мій син Рікі довідався про ненадійних людей.
Усе почалося із завивання та брязкоту у вітальні. Ми з дружиною побігли з’ясувати, що сталося. І побачили там розбиту лампу, кота-утікача і двох дошкільнят, що прикипіли до підлоги.
Цей сценарій повторювався так часто, що я відтворив події на підставі наявних доказів: Рікі, чотири роки, напевне, знову поволік кота за хвіст. Стріпі спробував вирватися і перечепив, утікаючи, лампу. Дворічний Бенні був невинним спостерігачем.
Зазвичай я розпитую хлопців, що сталося, але тоді був дуже втомлений. День видався важкий, а попередні спроби смикати кота за хвіст доводили провину Рікі. Я покарав його і відіслав на перепочинок.
«Але ж я цього не робив!» – заперечив він.
Я не звернув на ці слова уваги. Врешті-решт чимало винних дітей говорять, що невинні. Але цього разу Рікі не захотів відбувати покарання. Він почав плакати.
Тоді сталося немислиме. Бенні підійшов до мене і сказав: «Тату, це я зробив».
У той жахливий момент я засумнівався у своєму покликанні і компетентності як батька. Я несправедливо звинуватив і покарав Рікі, не вислухавши його історії. Тому, щиро розкаявшись у тому, що завдав йому болю, я вибачився перед сином і попросив у нього прощення.
На щастя, діти швидко відходять після такого роду травм, якщо батьки визнають свою помилку. Вже за кілька хвилин ми з Рікі борсалися на підлозі.
Але одна річ у цьому інциденті впала мені в око найбільше: вигляд обличчя мого сина. Коли він зрозумів, що все одно піде в кут на перепочинок, мені запам’ятався здивований вираз його обличчя. Там не було смутку чи гніву – а найперше здивування.
Здивування й невіра. За короткий час Рікі пережив зміну у власному розумінні світу. Він думав, що батьки справедливі. Він думав, що якщо ти невинний, то нічого лихого з тобою не станеться. Він думав, що татко повірить, якщо він каже правду.
Але тепер перестали діяти правила життя, наче зникла сила тяжіння. Тато не такий надійний, як він вважав. Того дня Рікі втратив часточку своєї невинности. Він почав довідуватися про наслідки гріхопадіння.
Сумна істина
Майже всім нам досвід Рікі добре знайомий. Вперше, коли нам завдає кривди ненадійна особа – або навіть більш-менш надійна – завжди настає період здивування, коли починається болісний процес пристосування до реалій ненадійного світу. Ми відчуваємо, як сильно хотіли би жити в цілковито безпечному, надійному світі.
Це не простий крок. Це не так просто знати, що ми живемо у всесвіті, де нам загрожують ненадійні люди. Ці люди для нас важливі, і вони можуть нас глибоко ранити.
Батько, який бажав навчити свою шестирічну дочку про світ, змусив її стати на краю ліжка. Він трохи відступив і сказав: «Стрибай, серденько, я впіймаю тебе».
Завагавшись, маленька дівчинка набралася відваги і стрибнула з ліжка. Батько відступив і дозволив їй упасти на підлогу. Ударившись, вона заплакала: «Навіщо ти кинув мене, тату?»
«Я зробив це для того, – відповів тато, – щоб ти навчилася нікому не вірити».
Батько дівчинки припустився великої помилки, намагаючись приготувати її до реалій цього світу. Ми мусимо досвідчити гідну довіри любов, перш ніж зможемо мати справу зі світом, який негідний довіри. Якщо ми ніколи не матимемо змоги довідатися про надійних, безпечних людей, то ніколи не зможемо належно дбати про себе. Батькові належало показати, як виявляються його вади, а тоді навчити її не розраховувати на досконалість.
Якщо вас, подібно як Рікі та дівчинку з цієї історії, вкрай здивує ненадійність близької людини, іноді це допоможе зрозуміти, як і коли ми втратили відчуття безпеки та надійности. Але спершу ми мусимо подивитися на світ, який мав намір сотворити нам Бог.
Бог сотворив безпечний світ
Бог ніколи не бажав, щоб ми страждали від наслідків цього ненадійного світу Натомість він сотворив безпечний світ, де Адам і Єва жили в гармонії з Ним, одне з одним і зі собою.
Зв’язок між людьми в нашому світі глибоко тривожив Ісуса. Він сказав про нього «були всі одно» у Своїй архиєрейській молитві: «Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Ів. 17:21). Наші надійні стосунки з іншими свідчать світові про Божу надійну любов до нас. Він прагнув, щоб ми перебували один «в» одному, достоту як Отець і Син. Уявіть собі: ми мусимо засвоїти, увібрати любов одне одного, а тоді використовувати її точнісінько так само, як це робить Бог.
А тоді прийшов гріх…
Однак такому стану єдности та гармонійних стосунків не судилося існувати довго. Те, що богослови називають гріхопадінням, назавжди змінило природу наших стосунків. Гріх прийшов у світ через сатану, Адама і Єву, і він виявився в чотирьох царинах: у нашому гріху, у гріху проти нас, у гріху у світі і в підступах сатани.
Наш гріх
Чи коли-небудь автомеханік або лікар казали вам: «Яку новину спершу хочете почути: добру чи погану?» Я завжди вибирав погану – щоб таким чином швидше з нею покінчити.
Розглядаючи, як саме гріхопадіння руйнує нашу надійність, погляньмо спершу на погану новину. Погана новина полягає в тому, що почасти гріхопадіння наша провина. Добра новина в тому, що не все воно цілком наша провина.
Ми маємо гріховну природу, яку успадкували від своїх прародичів, першої дисфункціональної сім’ї, Адама і Єви. Коли вони впали в спокусу відректися від своєї смиренної залежности від Творця, щоб стати «немов Боги, знаючи добро й зло» (Бут. 3:5), то зіпсували свої стосунки з Богом і одне одним.
Нашу гріховну природу часто розуміють неправильно. Наприклад, дуже часто вважають, що наші гріховні нахили – це лише бажання робити «негідні речі». Через гріховне «я» до мене приходить бажання кривдити інших, лінуватися, чинити перелюб, мати недобру поставу і так далі.
Наприклад, Ренді ішов на зустріч своєї групи підтримки з великим ваганням, низько опустивши голову. Попри шлюб з вродливою дружиною, він кілька років ніяк не міг здолати свою пристрасть до порнографії. Напередодні зустрічі з групою він вирішив зайти під час обіду до книгарні для дорослих. Тепер, зізнаючись у своїх труднощах перед друзями, Ренді сказав: «Отже, хлопці, це сталося знову. Стара гріховна природа вчора перемогла. Гадаю, я не достатньою мірою перебуваю в Слові»,
Цей підхід до гріха досить популярний, тому що він звучить біблійно. Однак такий підхід неадекватний і неповний з погляду Біблії. Правда в тому, що наша гріховна природа – це також наша схильність жити без Бога. Сповнившись гордости, ми починаємо зневажати свою залежність і безсилля. Ми хочемо бути Творцем, а не творінням.
Сатана, який перший повстав проти Бога, оголосив: «Підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!» (Іс. 14:14). Сатану образило його «низьке» становище, яке вимагало покладатися на Бога і віддати Йому владу. Він не міг прийняти своєї сотворености.
Опісля сатана запропонував те ж саме Адамові та Єві. «Коли ви скуштуєте плід з дерева, який Бог забороняє вам, – сказав він, – то будете як Бог!» Адам і Єва пристали на цю пропозицію, і що сталося, те сталося. Після Адама і Єви нас вразила недуга і бажання жити без Бога.
Гріх також викликав чотири інші риси, які становлять серйозну загрозу для нашої надійности: (1) ми заздрісні; (2) ми вважаємо себе самодостатніми; (3) ми вважаємо, що маємо право на особливе ставлення; і (4) ми переступаємо Божі закони. Розгляньмо кожну з цих рис.