Серед багатьох инших подій цього дня я попросив Ройбена розповісти мені про його розмову з Христом. “Що ж, це доволі довга розповідь, – сказав він. – Коли я був хлопчиком, мама привела мене до церкви. Священик був вже похилого віку, він часто проповідував про Божу любов. Пам’ятаю його слова: «Бог любитиме тебе, коли всі відстороняться від тебе». Він розповідав, що Бог цінує кожну особу. Пам’ятаю, він ще казав: «Усі є кимось в очах Божих». Він спонукав мене стати кимось. Мати завжди хотіла, щоб я пішов навчатися до коледжу. Я вирішив докладати усіх зусиль до навчання, щоб поступити в коледж.
На жаль, коли я поступив до коледжу, то потрапив до поганого колективу, тому більше розважався, ніж навчався. Однієї ночі, майже наприкінці першого року навчання, я був на вечірці, понад міру пив. Наступного ранку прокинувся в полі, не маючи найменшого уявлення, як сюди потрапив. Я сів, протер очі і почув спів птахів, і так чітко, як дзвін, пролунав голос нашого пастора: «Бог любитиме тебе, коли всі инші відвернуться від тебе. Усі є кимось в очах Божих». Я почав плакати. Я знав, що ці слова були правдою і що я ішов у неправильному напрямку. Я плакав довго, перш ніж зміг що-небудь промовити, а тоді сказав Богові: «Пробач мені за те, що я поводився як ніхто, тоді як у Твоїх очах я є кимось. Пробач, що відійшов від Твоєї любови. Якщо пробачиш мені і прийдеш у моє життя, я стану кимось для Тебе»”.
“Неначе полуда спала з моїх очей, – продовжив Ройбен розповідь. – Мені видалося, що я повернувся додому після довгої подорожі. Я знав, що Бог мене пробачив, а також Він хотів, щоб я розповів иншим про Його любов. Я був урятований і покликаний проповідувати, сидячи на цьому полі того ранку.
Цього тижня я поїхав додому і розповів мамі про свою пригоду. Вона радісно й піднесено славила Господа, що врятував її хлопця. Покликала священика і розповіла історію, тоді він попросив мене розповісти людям у церкві наступної неділі. Тієї неділі я розповів про дію Господа в моєму житті і про те, що наміряюся іти за Богом і стати проповідником. Відтоді я зажди з Ним. Я змінив спеціялізацію в коледжі, щоб промовляти на непрофільному предметі англійською. Коли я навчався, ніколи не минав можливости проповідувати. Коли я вступив до семінарії, мене попросили стати проповідником в одній церковці. З часів семінарії я служу там”.
“Чи тобі подобається проповідувати?”
“Я радше б проповідував, ніж їв, а ти знаєш, наскільки проповідники люблять поїсти, – сказав він з усмішкою на обличчі. – Коли я проповідую, то відчуваю, що роблю те, для чого був сотворений. Це спосіб подякувати Господу за порятунок. Коли проповідую, то відчуваю, що стаю ближче до Бога”.
СЛОВА УТВЕРДЖЕННЯ
Розповідь Ройбена того дня спонукала мене зробити дослідження, яке привело до написання цієї книжки. Очевидно, мовою любови Ройбена були слова утвердження. Він чудово розмовляв нею з дружиною, згодом я зрозумів, що слова заохоти характеризували його стосунки з иншими. У подружжі він не завжди відчував любов Петсі, бо часто вона критикувала його за те, що не допомагає їй поратися удома. Коли вони пізнали первинну мову любови одне одного, Петсі почала говорити йому слова утвердження, а він, своєю чергою, розмовляти її мовою любови – служінням. Емоційний клімат їхнього подружжя значно змінився.
Дійсність стосунків на людському рівні відповідає дійсності стосунків з Богом. Те, що Бог хотів донести до першокурсника, що схибив, були слова утвердження. Ройбен пам’ятав слова священика: “Бог любитиме тебе, коли всі инші відвернуться від тебе. Усі є кимось в очах Божих”. Це були слова Божі до його серця. Вони глибоко його зворушили. У своєму серці він знав, що Бог його любить і прагне встановити контакт з ним. Після того, як Ройбен прийшов до Господа, першим його бажанням було висловити свою любов до Бога. Найкраще йому вдавалося це через слова утвердження. Він міг би утверджувати любов Божу в инших людях завдяки силі свого слова.
Декотрі люди, навіть священики, вважають публічні виступи складною справою. Але не Ройбен – це його первинна мова любови. Саме тому він відчував близькість з Богом, коли проповідував. Проповідування було його способом подякувати Богові.
Ройбен знав про инші способи виявлення любови до Бога. Він навчав свою паству дарувати подарунки Богові (такі, як десятина, пожертви, власний час та вміння в служінні), що означає казати “я люблю Тебе”, або, служачи иншим, виявляти любов до Бога. Він надавав значення дисципліні молитви та роздумів, під час яких людина присвячує Богові винятковий час. Він також навчав, що торкаємося Бога, коли торкаємося инших. Утім, для нього найприроднішим виявом любови до Бога було промовляти – як для того, щоб визнавати Бога, так і підбадьорити инших.
Чи досвід Ройбена в стосунках з Богом був особливим? Зовсім ні. Святе Письмо переповнене прикладами, коли Бог розмовляв мовою любови, яку називаємо словами утвердження. Фактично Святе Письмо називають ще “Словом Божим”. Книги пророків Старого Заповіту часто розпочинаються такими словами: “Слово, що його узрів Ісая”, вислів “Слово, що надійшло від Господа” часто повторюється в книзі Єремії. У Новому Заповіті наголошено таким чином: “Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова”. І знову: “Бо ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим” (2Тим. 3:16,17; 2Пет. 1:20,21).