А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. (Мт. 6:16-18).
І знову Ісус застерігає перед облудою і лицемірством. Знаємо логіку навчання Ісуса: те, що найважливіше – це внутрішня правда; те, що невидиме для очей, але найбільш реальне, бо духовне. Як по-справжньому постити? Як виглядав піст у часи Ісуса? За законом Мойсея, піст тривав тільки в один день: День Спокутування. Але бували також періодичні пости, спричинені, наприклад, якимсь стихійним лихом: посухою, неврожаєм, народними повстаннями. Метою посту було отримання милосердя Божого, благання Його прощення, помилування від кари. Це основна інтенція правовірних фарисеїв. По-іншому постили учні Івана Хрестителя. Піст для них – приготування до духовної події, яка, на їхнє переконання, вже наближалася: до приходу Месії. Тому Ісус говорить: «Я вже прийшов, не постіть…»
Як виглядав піст? Були приватні пости, двічі на тиждень: у понеділок і четвер. Вони полягали в обмеженні в їжі та носінні спеціяльного покаянного вбрання; одягалися в дуже знищений одяг, голови посипали попелом, не вмивалися, ходили босі. Ісус не осуджує посту, але звертає увагу на те, аби не зосереджуватися на зовнішніх його аспектах. Не в цьому полягає наш піст, не в боротьбі карнавалу з постом з картини Пітера Брейгеля. Піст має бути не соціологічною подією, а богословською. Піст – це час, коли ми повинні відповісти собі на запитання: перед ким розігрую моє життя? Перед іншими людьми, перед дзеркалом? Дуже легко перетворити себе самого на учасника суспільної гри, в якій я граю якусь роль і черпаю з цього підтвердження власної вартости. Час посту має бути часом пошуку правдивого обличчя, а так глибинно бачить мене тільки Бог.
Хто є приятель? Найближчим для мене є визначення: приятель – той, перед ким не боюся відкрити власну слабкість. Можу стати перед Господом без остраху, що Він бачить мою слабкість, бо Він є моїм приятелем. Чи не найрадикальніший з атеїстів, французький філософ Жан Поль Сартр говорить, що образ Бога є грізним, бо, мовляв, Бог є підглядачем, тим, хто неустанно спостерігає за мною, щоб мене на чомусь підловити; мені постійно загрожує Божа пастка. Ні! Бог – не підглядач. Він – приятель, якому можу показати своє обличчя – те єдине, правдиве, те, на якому позначені всі мої болі й слабкості, але також – і надія, і любов, і довіра.
Чим є піст для нас – дітей XXI століття? Як на мене, тепер важливими є образи із Книги Осії: «попроваджу до пустині» і «говорити до серця». Ми повинні відшукати вимір пустелі у своєму житті. Кожен з нас є наче біженцем з власної середини. Там, усередині, у тому найглибшому місці, про яке говорять вчителі духовности, містики, часто є порожньо, бо ми не маємо відваги, щоб зайти туди.
Ми живемо в пошуку чогось, що би нас утішало, відводило від тої найглибшої, найважливішої турботи: ким я є перед Господом? Піст – це не тільки обмеження в їжі, це насамперед усунення тих нагод до втечі, аби перебувати у власній глибині; «піти в пустелю» – це завдання духовної праці для кожного з нас. Не маєш часу на молитву, але скільки годин сидиш в Інтернеті? Скільки годин марнуєш перед телевізором? Усе ж таки можна було би посидіти хвилю в мовчанні, відкрити Святе Письмо… Проходячи вулицею, не біжи, зайди на хвилинку до храму, посидь у мовчанні, у тиші. Віднайди пустелю.