ЯК ПРОЩАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Перший крок – це визнати свою провину або усвідомити, що хтось її нам заподіяв. Допоможімо дитині зрозуміти, що чим довше це питання залишатиметься невирішеним, тим їй буде важче. Вона почуватиметься з цим погано й сама від цього страждатиме. Час таких проблем не розв’язує.

Другий крок полягає в тому, щоб упоратися з емоціями, які виникли в такій ситуації. Це можуть бути: гнів, розчарування, бажання помсти, лють або глибокий сум.

Третій крок – це щире каяття, вияв жалю та визнання власної провини. Розкаявшись, дитина повинна прямо сказати про те, що заподіяла комусь зло: «Перепрошую», «Пробач мені», «Шкодую, що зранив тебе», «Мені дуже жаль за те, що я зробив». Ці фрази надзвичайно важливі для нашої дитини та для налагодження її стосунків з іншими, а насамперед – з Богом. Ми повинні також пояснити дітям, що сам акт прощення не завжди відразу позбавляє нас від негативних емоцій. Зазвичай емоції потребують більше часу, щоб долучитися до акту прощення.

Здебільшого потрібний також і четвертий крок – компенсація. Ідеться про ті ситуації, коли заподіяна шкода мусить бути якось виправлена чи відшкодована. Допоможімо в цьому дитині, але не виручаймо її.

Наприклад, якщо діти, граючи під вікном сусіда у футбол, розбили м’ячем шибку, то нехай дитина сама зізнається у своїй провині та попросить пробачення. Підімо разом з нею, але спонукаймо її до того, щоб без нашої допомоги, сама перепросила сусіда. Залучімо її також до цілого процесу виправлення завданої шкоди – звичайно, участь дитини має відповідати її вікові та можливостям. Підтримка в такій ситуації когось із батьків, мами або тата, дуже важлива: не картаймо дитину, особливо в присутності сторонніх осіб, а навчімо її, як найліпше залагоджувати такі складні проблеми, адже вони є частиною нашого життя.

Таким чином дитина вчитиметься не лише просити пробачення за власні помилки, а й брати на себе відповідальність і відповідати за наслідки своїх учинків.

Якщо ми не навчимо нашої дитини цього й завжди будемо її захищати та виправдовувати або заперечувати її провину, то виховаємо людину, яка очікуватиме покори лише від інших, а сама ніколи і ні в кого не зможе попросити пробачення. Також така особа протягом усього життя, зокрема вже й дорослою, уникатиме відповідальности за наслідки своїх нерозважних учинків.

Коли дитина зробила щось погане, не дозволяймо їй це заперечувати, перекручувати факти, виправдовуватися чи пояснювати, що мотиви її вчинку були іншими. Так само не вчімо її використовувати різні виверти й не мирімося з ними, бо інакше вся справа просто забудеться. Навіть якщо люди забудуть, у духовній дійсності ця проблема залишиться нерозв’язаною. Так ми посіємо погане зерно, яке в майбутньому принесе погані плоди. Кожна конфліктна справа, яку винуватець не залагодив, залишає по собі тяжкі наслідки, з якими йому, без сумніву, пізніше, нехай навіть через багато років, доведеться зіткнутися.

Діти, учинивши щось погане, добре це усвідомлюють. І ми ніколи не повинні цього заперечувати, щоб урятувати репутацію дитини, наприклад, перед учителем чи однолітками. Звісно, ми завжди маємо захищати дитину, якщо її хочуть покарати за те, чого вона не чинила, бо інакше в неї залишиться глибока рана через несправедливість. Вона почуватиметься зраненою та вважатиме, що з нею вчинили вкрай погано. А це своєю чергою викличе розчарування та бажання осуджувати людей, які так її образили.

КОЛИ НАША ДИТИНА ЗАВДАЛА НАМ БОЛЮ…

Якщо якісь дії твоєї дитини своєю чергою завдають тобі емоційного болю, невідкладно поговори з нею про це. Скажи їй, що тебе зранило. Це ми, матері, мусимо вміти показати дитині, що теж маємо почуття та що деякі її вчинки і слова завдають нам болю. Робімо це зразу після виникнення такої ситуації та починаючи від наймолодшого віку дитини. Не виховуймо психопата, зосередженого лише на собі, який не зважає на оточення та нещадно завдає іншим болю, жодним чином не реагуючи на їхні страждання. Учімо дитину бути вразливою та уважною до почуттів інших людей, зокрема і своїх батьків.

Отож, і в такій ситуації треба спонукати дитину виявити покору, попросити пробачення, здійснити спробу виправити помилку та примиритися.

Якщо дитина сама перепрошує нас і ми бачимо, що вона дуже шкодує через свій учинок, то ніколи не відмовляймо їй у пробаченні та не відкладаймо примирення.

Якщо ж мати ображається, упродовж тривалого часу не розмовляє з дитиною, маніпулює нею, використовуючи її почуття провини, чи застосовує невідповідне дитячому вчинку покарання, то такі дії мають ознаки емоційного знущання над дитиною. Така незріла поведінка матері лише посилює в дитини відчуття того, що її скривдили та ставляться до неї, як до жертви. І жодним чином не вчать її відновлювати стосунки. Це, на жаль, свідчить про повну психологічну незрілість матері.

НАЙВАЖЛИВІШЕ РІШЕННЯ В ЖИТТІ

Дитина повинна знати, що у своєму житті може зустріти таких людей, які не приймуть її вибачень або не захочуть примирення з нею, однак такою особою в жодному разі не повинна бути ні її мати, ні батько.

Пам’ятаймо, якщо не навчимося прощати одне одному, ми ніколи не зможемо налагодити в сім’ї добрих і міцних стосунків. Насамперед переконаймося, що дитина зрозуміла та прийняла своїм серденьком Боже прощення за вчинені гріхи.

Деколи якась важка ситуація може стати цінною нагодою спонукати дитину до молитви, в якій вона визнає перед Господом Ісусом усі свої гріхи та провини.

Поясни дитині, що Господь Ісус зробив для неї, померши на хресті за її провини та гріхи. Заохоть дитину прийняти прощення за кожен свій гріх і подякувати Ісусові за те, що Він учинив для неї. А найбільшу радість у такій ситуації дитина подарує і матері, і собі, якщо з власної волі запросить Господа Ісуса до свого серця! Ось так просто можеш допомогти своїй дитині зробити найважливіший крок у своєму житті, який дасть їй змогу народитися наново й провести цілу вічність у присутності Бога.

Попередній запис

ПОМІРЯТИСЯ СИЛАМИ З МИНУЛИМ

Наступний запис

МАМО, МОЛИСЯ ЗА МЕНЕ