У такій ситуації обов’язково треба помірятися силами з правдою минулого. Це треба зробити, щоб не залишитися там і не стати його невільником. Ми мусимо вирватися з тієї страшної в’язниці, збудованої з душевних травм і відсутности прощення. Часто, однак, замість цього виправдовуємо себе, кажучи: «Хіба ж можна пробачити все те, що вони мені заподіяли?»
Сам Бог запрошує нас зробити рішучий крок – пробачити та відкритися на чудо прощення. Бо прощення – це чудо, щось, із людського погляду, неможливе. Прощення насамперед треба прийняти від Ісуса Христа, Який пробачив кожен наш гріх. Однак отримують його лише ті, хто про це попросить. Прощення – це подарунок від Бога, не лише для винуватця, а й передусім для тих, хто зазнав кривди.
Якщо ми попросимо пробачення за ті свої дії, якими завдали болю іншим, то здобудемо незвичайну силу, щоб простити тим, хто й нам заподіяв кривду. І тоді з наших плечей спаде тяжкий тягар душевних травм і кривд. Тоді ми станемо вільними, бо прощенням звільнили боржників.
Прощення не є запереченням правди про те, що трапилося. Не свідчить воно й про те, що ми все забули. Прощення – це вибір. Так сталося в житті певної близької мені особи. Найперше вона попросила Бога, щоб Він пробачив їй її власні неправильні вчинки, гнів, шкодування себе. А потім почала називати різних людей і промовляти слова, що мають велику силу: «Прощаю своїй мамі, прощаю батькові, прощаю своїм предкам, своїй свекрусі, братовій… Відтепер більше не робитиму їх відповідальними за моє життя та мої рішення. Я звільняю їх від боргів переді мною. Благословляю їх Божою любов’ю, яку сама пізнала». Після цих слів, промовлених з великою щирістю та глибокою вірою, та жінка відчула, що з її плечей спав величезний тягар, а Бог наповнив її серце незвичайним миром. У її житті відбувся справжній перелом.
ПРИМИРЕННЯ З ІНШИМИ
Багато хто вважає, що прощення та примирення – синоніми. На жаль, це не так. Пробачаючи людям, не завжди, однак, досягаємо примирення з ними, адже примирення відбувається лише тоді, коли цього хочуть обидві сторони.
Часто трапляється, що винуватець не почувається винним і заперечує те, що сталося, відкидає будь-які звинувачення. А буває й так, що із задоволенням продовжує чинити нам зло. Ми не можемо нікого змусити змінити налаштування свого серця чи, щобільше, виявити бажання примиритися. Це лежить поза сферою наших можливостей. Тому Бог очікує від нас лише готовности пробачити й благословити навіть ворогів.
Для нас, матерів, дуже важливо знати, у чому полягає прощення й примирення та на собі відчути, що це таке, найперше в стосунках із власною матір’ю, а потім і у взаєминах із дітьми.
Не сказавши правди про те, що відбулося в нашому житті, і не пройшовши шляху прощення, нам буде важко пробачати нашим дітям і вчити їх прощати іншим. І діти також, дивлячись на таку нашу нерішучу поведінку, не зможуть пробачати нам помилок щодо них.
У стосунках матері з дітьми це одне з найважливіших питань. Ми аж ніяк не досконалі, а тому маємо усвідомлювати, що не лише інші неправильно чинили щодо нас, а й ми самі теж припускалися помилок. Щоб ці проблеми не блокували наших стосунків з дітьми, мусимо виявити щодо них покору та попросити в них пробачення.
Діти набагато більше шанують таку маму й такого тата, які здатні перепросити їх за те, що піддалися хвилі гніву чи не дотримали слова.
МИ ВСІ ПОТРЕБУЄМО ПРОЩЕННЯ
Ми маємо вчити дітей того самого, що дуже потрібне й нам. Але як їх учити того, чого самі не хочемо робити й у чому не даємо дітям доброго прикладу?
Не визнавши своїх помилок, не розкаявшись і не попросивши пробачення, перетворимо всі наші спроби примирення на емоційні акти або театральні жести, після яких усі проблеми дуже швидко знову повернуться, а душевні травми завдаватимуть ще більшого болю.
Якщо між нами й дитиною чи між дитиною та вчителем або однолітком у класі відбудеться якийсь конфлікт, допоможімо своїй дитині пройти крізь цей важкий, але за своєю суттю дуже цінний процес.
Можливо, спочатку дитина зреагує стандартно: «А чому саме я маю просити пробачення?»
Великою підтримкою та поштовхом до дій може стати для неї наш приклад. Можна нагадати дитині ситуацію, в якій ми зробили щось неправильно й попросили в неї за це пробачення. Пригадаймо їй це та навчімо дуже правильно й конструктивно реагувати на власні хибні вчинки й провини та на кривду, якої вона може зазнати з боку інших.