Як я вже сказала вам, коли вперше чую недобру новину, радість дається мені нелегко. Зазвичай спочатку я відчуваю тривогу й турботу, а не радість, не дякую Богові за цей «дар». І коли я помічаю таку реакцію в самій собі, то з розчаруванням розумію, як ще мені далеко до того, щоб стати досконалою Божою жінкою. Але саме про це і говорить Яків. Єдиний спосіб зростати духовно – досягти досконалости й бездоганности у вірі – перейти через вогонь іспитів, проб і мук. Невипробувана віра – це ненадійна віра. Нам не до вподоби процес удосконалення, який наближає наш характер до Христового, тому що він пов’язаний з болем, смутком, стресом і безладом. Рональд Дан каже: «Чому ця боротьба настільки запекла? Тому що Бог прагне змінити нас, а ми не хочемо змінюватися». Усі ми прагнемо здобути вислід іспитів та болю – досконалости, – не бажаючи пережити процесу вдосконалення. Але Яків застерігає нас не викручуватися з біди надто швидко; роблячи це, ми зупинимо процес зміни і залишимося незрілими. Я не хочу лишатися духовним чи емоційним немовлям. А ви?
Настав час ще одного правдивого зізнання. Маю визнати, що я казала Богові: «Так, я готова залишатися духовним немовлям; я готова лишатися незрілою і недосконалою, тому що зростати боляче!» Але глибоко-глибоко в серці я хочу зовсім іншого. Я хочу щоб моє життя віри було здорове й сильне, зріле й досконале. Я бажаю, щоб випробовування й тривоги показали світові моє життя віри і щоб я знала: мені потрібно лишатися на цьому шляху не тільки заради власної користи, але й також заради користи тих, хто спостерігає за моїм життям.
Спостережливий світ друзів, сім’ї, сусідів, співробітників і випадкових знайомих має свої запитання щодо духовних справ, особливо, якщо вони пов’язані зі стражданням і присутністю зла у світі та в їхньому житті. Вони мають неправдиву інформацію про Бога, Ісуса Христа і Святого Духа, а також Біблію. І наша реакція на випробовування – особливо, якщо засяємо, наче зірка на тлі темного неба – може дати нам змогу відповісти на їхні питання і правдиво звістити їм, хто насправді Бог.
Книга Дій апостолів 16:16-34 розповідає про Павла і Силу, несправедливо ув’язнених у Филиппах за зцілення одержимої бісом дівчинки. Після ув’язнення їх жорстоко побили і кинули в глибоку темницю, де забили їм ноги в колоди. У Біблії сказано, що приблизно опівночі Павло і Сила молилися і співали гимни Богові, «а ув’язнені слухали їх» (вірш 25). Саме тоді великий землетрус похитнув підвалини темниці, і в’язні звільнилися з кайданів. Тюремник, в якого повтікали в’язні, зазвичай накладав на себе руки, знаючи, що влада все одно стратить його за те, що він не зміг встерегти тих, кого йому довірено. Тієї ночі, коли тюремник готувався заколоти себе мечем, Павло, побачивши відчинені темничні двері, закричав, що вони досі всі на своєму місці. Біблія переповідає зачудування тюремника; він задрижав і впав перед Павлом та Силою, запитуючи: «Що треба робити мені, щоб спастися?».
Тоді Павло і Сила – заслуживши право свідчити про Бога, своєю реакцією на несправедливі побої та ув’язнення – розповіли цьому тюремникові, як він та його сім’я могли б спастися. Тюремник з родиною увірував в Ісуса Христа та був охрещений. Розповідь закінчується таким віршем: «І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога» (вірш 34).
Я не певна, що зреагувала би так само, як Павло і Сила. Я хотіла би впевнено казати, що читала б молитви і співала щодуху гимни, але я радше б плакала і скаржилася на все горло – щоб усі знали, що сталася несправедливість, і хтось якомога швидше виправив її!
Але не Павло і Сила. Їхнє життя віри було відкрите перед задивленим світом злочинців та тюремників, і вони виявили свою справжню сутність. Вони засяяли яскраво, наче зорі на чорному оксамитовому небі своїх тюремних кайданів, і завдяки ним Бог виглядав направду добре – так добре, що жорстокосердий тюремник, звиклий до нещирих протестів злочинців, що знай переконують у своїй невинності, довідався щось зовсім інше про цих чоловіків… і про їхнього Бога. Він захотів того, що мали вони, і захотів також для своєї сім’ї. Їхня тверде покладання на Бога, їхня спокійна впевненість, що врешті-решт усе буде гаразд, і їхній твердий вибір хвалити Бога в усьому, відчинили двері спасення для тюремника і близьких йому людей.
Що набув тюремник після зустрічі з Павлом і Силою? Не тільки спасення, але й радість!