2) НАША СПРАВЖНЯ СУТНІСТЬ

Наші уста тоді були повні веселощів, а язик наш співання! Казали тоді між народами: Велике вчинив Господь з ними!» Пс. 126:2

Я повірив би в їхнє спасення, якби вони хоч трохи скидалися на людей спасенних. Фрідріх Ніцше, заувага щодо християн, яких він знав

Яків, зведений брат Ісуса, який написав Послання Якова, за життя Ісуса не визнав, що Той був Месією, однак згодом став пастирем і підпорою ранньої Церкви. Передання розповідає нам, що він став мучеником за віру, тож я уважно слухаю, що цей чоловік, який написав відомі слова, котрі послужили основою цієї книжки, каже нам. Він аж ніяк не міг кидати слів на вітер. Він написав у своєму Посланні (Як. 1:2-4): «Вважайте це за найбільший дар, друзі, коли іспити та проби зусібіч приходять до вас. Ви знаєте, що у хвилину випробовувань виявляється і показує свою правдиву сутність життя вашої віри. Тож не прагніть визволитися з будь-якого лиха дочасно. Нехай вони зроблять своє діло, щоб ви були зрілі та досконалі, і вам нічого не бракувало» (Переказ Біблії «Послання»).

Яків каже, що в тяжі часи «життя віри виявляється і показує свою правдиву сутність». Це досить неприємна правда, але хоч що ви кажете про свою віру або хоч що думають про неї інші, та в той момент, коли земля втікає з-під ніг, бо вам поставили страшний діягноз, померла дорога людина, ви зазнали великих фінансових втрат, ваші діти занапастили своє життя, хтось потрапив до в’язниці чи ваші стосунки зруйнувала чиясь психічна хвороба, – вам годі щось приховати чи удати.

Моє справжнє життя віри виявляється в ці моменти – не перед Богом, тому що Він уже знає справжній стан мого серця, а переді мною самою. Мою істинну сутність годі вже приховати за недільними усмішками чи люб’язними бесідами із сусідами біля поштової скриньки. Раптово виринає те, що таїлося в закапелках моєї душі, і всі мої великі слова віри не мають жодної ваги. У ті часи важить те, що я роблю.

Іноді наша реакція на скруту настільки далека від біблійної, що ми сахаємося, приголомшені, й кажемо: «Я вважала себе кращою християнкою. Я вважала, що досягла більшої зрілості у вірі. Я вважала, що маю більше снаги! Але насправді не маю нічого! Взагалі нічого!» Хоч як буває болісно довідатися про неміч своєї віри, ми мусимо бути вдячні, що скрутні часи правдиво розповідають нам про те, де нам потрібно змінюватися й рости.

Але існує ще одна несподівана користь, яка виявляється тоді, коли моє життя віри стає видимим під впливом болісних обставин: спостережливий світ зможе побачити, що насправді означає вірити в Бога. У Посланні до филип’ян 2:14-15 апостол Павло каже: «Робіть усе охоче й радісно – без свар і жалю! Ідіть у світ незіпсуті, як подув свіжого повітря в цьому жалюгідному й брудному світі. Нехай люди побачать приклад доброго життя й живого Бога. Несіть світлодайну новину в ніч» («Послання»), Ще в одному перекладі маємо: «Усе робіть без нарікання і мудрування, щоб ви були бездоганні й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого й розбещеного роду, серед якого сяєте, немов світила у світі»

Коли небеса падають на землю і в нашому житті запановує хаос, життя віри зненацька видне всім: сусідам, приятелям, небоговірній сім’ї і колегам на роботі. Але в Біблії сказано, що життя нашої віри має разюче відрізнятися від життя, невірців – настільки, що має бути, наче ясна зірка на тлі чорнильної темряви нічого неба, – щоб різниці годі було не помітити.

Багато приятелів і знайомих дивляться на вас з пильною цікавістю: Як християнин зреагує на важке становище? Як поведеться людина, яка щотижня ходить до церкви і причепила стикер[1] із християнським знаком риби на кузов свого авта, коли з нею станеться щось погане? І часто вони ставлять ці питання не для того, щоб судити чи критикувати вас, а тому що насправді хочуть знати, чи має християнська віра істотний вплив на ваше життя. Якщо в скрутний час ви зреагуєте так, як це зробили б вони, то їм доведеться лише дивуватися: «З якого це дива мені потрібен її Бог?» Ми мусимо поставити собі те саме важке запитання: «Якщо християнське життя жодним чином не впливає на те, як ми реагуємо на свої проблеми, то чого варта наша віра? Що ми здобули, ходячи щотижня до церкви, відвідуючи біблійні студії, запам’ятовуючи цитати з Писання і посилаючи своїх дітей до недільної школи, якщо у важку годину ми такі самі, як і всі решта?

Це повертає нас до образу паралельних залізничних рейок смутку і радости. Коли важкі проби покажуть світові справжнє життя нашої віри, то чи побачать інші, як переплелися в ньому смуток і радість? Не потрібно впадати в щось одне і відкидати інше. Ті, хто нас оточує, повинні бачити, що обидва ці елементи є частиною нашого життя, і що вони обидва дають нам надію на небо.


[1] Наклейка на різні поверхні. – Прим. ред.

Попередній запис

Визначення радости

Наступний запис

Як укріплювати віру