За останні кілька років я неодноразово чув, як люди про це запитують. Чи змінюється життя людини, якщо вона є християнином? За останню чверть століття відвідування церкви на Заході надзвичайно зменшилося. Значна кількість охрещених людей або втратила віру повністю, або опанована байдужістю. На запитання «Чому?» їхня відповідь проста: «Християнство не змінює мого життя; я з нього нічого не маю».
У цьому ставленні є щось цілком неправильне. Такий досвід є протилежним до життя ранньої Церкви, свідків Нового Заповіту і життя тисяч святих та мучеників, які називали себе християнами. Після читання розповідей про життя апостолів з Нового Заповіту ніхто не може сказати, що знайомство з Ісусом «нічого не змінює». Фактично, зустріч з Ісусом змінила все, вона спричинила докорінні зміни в житті людей.
Святий апостол Павло яскраво описав свій досвід такими словами: «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Фил. 3:7,8). У порівнянні зі знайомством із Ісусом все інше втрачає барви. Апостоли, життя яких радикально змінилися саме через зустріч із Ісусом, очікують і від інших переживання таких же докорінних життєвих змін:
«І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші» (Еф. 2:1-3).
«І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою» (Кол. 1:21-22).
«Бо колись були й ми нерозсудні, неслухняні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та в заздрощах, бридкими були, ненавиділи один одного. А коли з’явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас…» (Тит. 3:3-5).
Навіть ті, хто ніколи не зустрічався з втіленим Христом, але дізнався про Нього через проповіді апостолів, пережили життєві зміни надзвичайного рівня через Христа: «Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю» (1Пет. 1:8).
Тут святий апостол Петро звертається до життєвого досвіду тих, хто став християнами під впливом його проповідей. Їхнє життя змінилося, і вони про це знали. Вони дуже полюбили Ісуса, і ця любов породила радикальні зміни в досвідченні їхнього життя. Тому, «підперезавши стегна свого розуму», вони особисто «спробували, що добрий Господь» (1Пет. 1:13; 2:3). Це дало їм можливість пережити неймовірну радість, а найбільше вражала тривка якість цієї зміни. Ця радість не була скороминущою, але прийшла, щоб назавжди стати незмінною характеристикою їхнього життєвого досвіду, навіть тоді, коли їм доводилося заради своєї віри трохи посумувати «всілякими випробовуваннями» (1Пет. 1:6).
Власне, саме таким і є нормальне християнське життя. Адже за самою його природою християнству притаманна радикальна зміна. І справжнє навернення має включати такий тип зміни. Яким чином така зміна стає можлива? Чи може вона трапитися зі мною? До цих питань я і хотів би звернутися саме тут. Якщо ти є християнином і ніколи не мав відчуття сили жити новим життям, якщо ніколи «не спробував милосердя Божого», значить, щось не так. Ти не дуже змінився. Але навіть якщо ти не віриш в Ісуса і вважаєш, що для тебе християнство є зовсім недоречним, не припиняй читання, бо попереду ще багато цікавого.