Кілька років тому один мій знайомий зателефонував мені і сказав, що він у повному відчаї і терміново потребує допомоги. Природжений керівник, талановитий, успішний, і на думку кожного, хто знав його добре і не зовсім добре, він мав усе: красиву дружину, прекрасних дітей, море грошей, відмінне здоров’я і надзвичайно багатообіцяльне майбутнє. Зовні в ньому можна було побачити що завгодно, але аж ніяк не відчай.
Коли ми зустрілися, він розповів, що його життя неймовірно швидко виходить з-під контролю й безупинно котиться вниз. Років чотири чи п’ять до того він став залежним від порнографії, яка, своєю чергою, привела до випадкових зустрічей із «жінками легкої поведінки» і, врешті-решт, до серйозних стосунків зі співробітницею. І як чоловіка одруженого, і як християнина, його переповнювали почуття провини й сорому. Щоб заглушити внутрішній біль та огиду до себе, він почав пити. І це також перейшло в нав’язливу звичку. На його думку, алкоголь був необхідним йому для того, щоб вижити. Він почувався загнаним, розбитим і хотів утекти. Хотів усе зупинити, хотів позбутися цього всього, але не міг. Його життя буквально йшло шкереберть. Якраз тиждень перед нашою зустріччю він досягнув самого дна. Суботнього ранку у відчайдушній спробі забути про все з допомогою вже п’ятої пляшки горілки він мало не довів себе до смерті.
Коли ми розмовляли, він розказував мені про все, що накоїв. Чоловік був наляканий, зламаний і впевнений, що може втратити все йому дороге. Він глибоко розкаявся, але був абсолютно впевненим у своїй нездатності до самоконтролю. З іншого боку, він знав, що таке бути підконтрольним, адже керував великою кількістю фахівців – і це йому добре вдавалося. А все ж, не зважаючи на чудове вміння вести інших, він не мав контролю над собою. Його опанувала звичка повторювати гріхи, які почали в прямому сенсі керувати його життям.
Ця історія є яскравим прикладом вирішальної боротьби, що відбувається в серці кожної людини. Це боротьба проти гріха, боротьба між плоттю і Духом. «Плоть» у біблійному значенні – те, що зароджується в нас, щоб заперечити волю Божу. Це механізм і сила в серці людини, керовані надмірним егоїзмом, які відзначаються прихованістю, пошуком задоволення, самовихвалянням і бажанням домінувати та контролювати. Святий апостол Павло пише про поняття плоті, тобто «учинки тіла» так: «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього…» (Гал. 5:19-21).
Такі «вчинки» беруть початок у людському серці. Власне цей початок у Біблії називають «плоттю». «Вчинки» людини не зовнішні, тобто вони не є окремими моделями поведінки, відірваними від сутності людини. Навпаки, вони випливають зі самого людського єства. Ісус побачив джерело проблеми в людському серці – місці прийняття рішень, коли Його учні запитували Його про те, чи певні види їжі зроблять їх нечистими або осквернять їх:
«Чи ж і ви розуміння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззовні в людину, не може опоганити її? Бо не входить до серця йому, але до живота, і виходить назовні, очищуючи всяку їжу. А далі сказав Він: Що з людини виходить, те людину опоганює. Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!» (Мр. 7:18-23).
Ісус точно вказує на джерело проблеми. Звідки ж походить те зло, що виявляється в усі часи й усіх суспільствах? Воно походить із нас самих. Щось дуже зіпсувалося в глибині та єстві самої людини. Там є певна сила, яка має владу над нашими думками, нашими бажаннями й емоціями. Ісус наполегливо закликає нас поглянути всередину себе і зрозуміти, що нами рухає. Наші серця хворі, смертельно поранені гріхом. Ми породжуємо зло через наші рішення, щось глибоко всередині нас співпрацює зі силою самого гріха. У нашому єстві є заперечення Богу, сила, що породжує в нас «учинки», прямо протилежні волі Божій.
«Плоть» оживає через те, що Церква називає «первородним гріхом», тобто заперечення Божої волі нашими прабатьками Адамом і Євою. Через цей акт повстання і заперечення Бога людина дала вмерти у своєму серці довірі до свого Творця. Це тривожить: щось у серці людини вмерло. Довіра до Бога зламана і зараз затьмарена силою, що веде нас до гріха.
Біблія описує реальність стану «схильності до того, що є поганим», як форму рабства:
«Ви, бувши рабами гріха…» (Рим. 6:17); «ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня…» (Рим. 6:19).
«Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець» (Еф. 4:17-18).
Святий апостол Павло в кожному з цих уривків говорить про наслідки життя згідно з «плоттю». Піддавання бажанням «плоті» призводить до «запаморочення ума» й марноти думок. Розум запаморочений тому, що «плоть» закликає побачити добро в гріху, де його бути не може. Плоть, так би мовити, переконана в тому, що радість, щастя, цілковите і тривале задоволення можна знайти в гріху. Проте це і є найбільша омана. Марнота думки виражається в постійному намаганні триматися того, що врешті-решт приведе нас до смерті:
«Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне … Бо думка тілесна то – смерть, … думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може. І ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові, … бо коли живете за тілом, то маєте вмерти…» (Рим. 8:5,6-8,13).
«Плоть» хоче знайти життя в смерті. Таким є визначення марноти. Вчинки «плоті» омертвляють, бо завжди ведуть до гріха. А гріх завжди веде до смерті:
- «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).
- «Бо заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23).
Усередині серця кожної людини є активна сила, що веде до гріха. Усередині кожного з нас насправді є глибоке упередження, ворожість до Бога, таємне озлоблення, прихований гнів проти Бога і Його правління над нами. «Плоть» не хоче підкорятися Богу, вона хоче бути Богом! Навіть коли ми хочемо зробити правильні речі, помічаємо, що робимо неправильні. Ми просто потопаємо в протистоянні Богу. Святий апостол Павло висловлює це так:
«Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти? …Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному» (Рим. 7:22-25).
Це яскравий приклад рабства: «Я хочу, але не можу». Чи трапляється з вами таке, як зі св. Павлом? Чи не так гріх діє у вашому житті? Ми розпізнаємо дію «плоті» у своїх постійних вчинках, які наша совість і Бог кажуть нам не робити. Це і є, як пояснює св. Петро, життя згідно з «тілом», тобто з «плоттю».
Чи є у вашому житті звичні схеми гріхів, що викопали всередині глибокі рови, гріхи, до яких ви постійно вертаєтеся і без яких не уявляєте свого життя? Чи бачите ви, як затьмарився ваш розум, опанований марнотою думок, про які говорив св. Павло. Чи переконали ви себе в нешкідливості цих гріхів або в тому, що ви якимось чином на них заслужили, бо у вас складна життєва ситуація? Або що вони потрібні вам, аби почуватися щасливими?
Ми обираємо гріх, бо думаємо, що він зробить нас щасливими. З нього ми беремо для себе щось добре. Сила «плоті» не дає нам побачити правду про наш гріх. Мій друг, про якого я згадував, почав своє падіння з рішення «втекти» в порнографію – зовсім трішки нікому не зашкодить. Так починається в кожного з нас: «Гріх не такий уже й страшний. Він не зашкодить ні мені, ні іншим. Я можу ним керувати». Ми ошукані. Захоплені своєю слабкістю, ми працюємо на свою загибель. І хто може дійсно визволити нас від цієї дороги самознищення?