Дуже часто в житті Матері Терези ставались такі речі, які можна пояснити хіба що як пряме втручання Божого Провидіння.
Одного року в Калькутті лили такі сильні дощі, що місто та околиці потрапили «під воду»! Мати Тереза з сестрами день і ніч варили обіди та вечері для п’ятьох тисяч людей. Дякувати Богові, військо доставляло харчі! Коли вона одного разу їздила в джипі на місце катастрофи, щось підказало їй звернути з головної дороги, що вона і зробила. Зненацька вона опинилась перед селом, що сильно потерпало від паводку: люди рятувались, як могли. Вона одразу повідомила військових про трагічне становище, в якому перебували селяни. Військовики негайно прибули до села з човнами, щоб урятувати селян. Якщо би Мати Тереза припізнилась на дві години, всі селяни втопилися б.
– Я скажу своїм новичкам, – обіцяла вона владиці, який просив їх молитися, щоб дощі перестали падати, – щиро молитися, щоб вже не було дощу. Вони такі щирі у своїй молитві, що я більше ніж впевнена, що Всевишній вислухає їхні молитви!
– Дай Боже! – важко зітхнув владика. – Дощі вже кілька днів так сильно падають, що як триватиме так далі, то буде справжня біда, і багато людей загине!
178 новичок щиро молились перед виставленими в каплиці Найсвятішими Тайнами. Через деякий час Мати Тереза підійшла до вікна, поглянула на небо і з великим здивуванням побачила, що дощ перестав падати, а на небокраї показалось синє небо!
– Як це сталося, Мати Терезо, – дивувався владика, – що після молитов ваших новичок дощ перестав падати?
– Я ще вірю в чуда, владико! – усміхнулася Мати Тереза у відповідь.
Іншим разом забракло хліба для майже семи тисяч підопічних Матері Терези, але після молитов сестер уряд звелів закрити на два дні всі школи в Калькутті, щоб оті хліби, що доставляли до шкіл, доставили Матері Терезі.
– Мати Терезо! – бідкалася телефоном мати-настоятелька з селища Агра. – Нам потрібно 50 000 рупій, щоб придбати школу для дітей, а ми таких грошей не маємо! Що робити?
– І в нашій касі нема грошей! – важко зітхнула Мати Тереза. – Буду їх шукати в когось, а як не знайду, нема ради, потрібно буде відмовитись від цього проекту.
Вона відклала трубку, але невдовзі пролунав дзвінок. Підняла слухавку і здивувалась тому, що їй сказали:.
– Мати Терезо! – чула вона. – Дзвонимо вам з Філіппін, щоб повідомити, що вам вручено Премію Магсайсай за благочинну справу, яку ви виконуєте. Надішлемо вам 50 000 рупій!
Мати Тереза, сповнена великої радости, зателефонувала сестрам з Агра, щоб сказати їм заключити контракт купівлі будинку під школу для дітей, бо вона чудом отримала потрібні гроші!
А що сталося в Лондоні?
Мати Тереза відвідала Велику Британію 1971 року, сподіваючись відкрити новіціят поза Індією. Вибір місцевості випав або на сам Лондон, або на Сауфол, на околицях міста.
– Дорога Мати! – мовив їй священик у Сауфолі, парох тамтешніх іммігрантів з Ірландії. – Тут праці серед бідних іммігрантів не бракуватиме і вона відповідає вашій харизмі.
– Якщо через два тижні я не почую жодних заперечень від владики-єпарха Дубліна щодо становлення нашого новіціяту тут, то шукатиму відповідного будинку. Минуло два тижні, і від владики не було ніяких звісток, тому Мати Тереза почала шукати за домом під новіціят. Знайшла… але потрібно було 9000 фунтів стерлінгів, на що Мати Тереза не погодилася.
– Можу дати вам лише 6000! – рішуче відповіла Мати Тереза. – Покидаючи територію дому, вона кинула в сад медальйон Матері Божої.
Їздила вона по всій Англії, намагаючись назбирати потрібних 6000 фунтів стерлінгів, сподіваючись, що їх вистачить, щоб закупити дім під новіціят. Коли вона повернулась, то від ріелтора дізналась, що власниця погодилась продати будинок за 6000 фунтів стерлінгів, бо хотіла, щоб він був сповненої великої любови!
Саму Матір Терезу багато людей починали вважати «чудодійницею»! Навіть преса 1962 року опублікувала статтю про одне з її див. В одному бідняцькому кварталі лютував буйвол, який поранив кількох жителів. Шалено біжучи, він от-от міг напасти на Матір Терезу, яка в той момент лікувала хворих на проказу. Коли вона побачила розлюченого буйвола, то лиш підняла руку, на що звір зненацька затримався перед нею, заспокоївся і дозволив людям без труднощів відвести його до стайні.
Матері Терезі завжди чомусь вдавалось присмирювати лютих звірів! У монастирі був пес, що гавкав та гарчав на будь-кого, навіть на самих сестер, але в присутності Матері Терези він завжди був смирний і дозволяв гладити його!
– Люди добрі, – відповідала вона всім, хто починав її вважати святою, – все, що стається в чудесний спосіб, не варто мені приписувати, лише Богові одному! Я не свята, лише покірна слугиня Господня!
Дуже цікавим «дивом», що пізніше назвуть «чудом у Мангеттені», було звільнення трьох злочинців, хворих на СНІД, із в’язниці Сінг-Сінг, у штаті Нью-Йорк. Мати Тереза на запрошення кардинала Джона О’Коннора прилетіла до Нью-Йорка, щоб відкрити там лікарню для хворих на СНІД. Також відвідала в’язницю, де мала розмову із трьома пожиттєво засудженими, які вже були важко хворі на СНІД. Вона попросила губернатора Нью-Йорка Маріо Куомо помилувати їх, щоб вони не були змушені ганебно померти за ґратами, покинуті всіма.
– Нехай покидають землю в мирі! – благала вона губернатора.
Навдивовижу всім, губернатор, який попередньо тричі відмовляв іншим у подібному проханні, підписав декрет помилування для тих трьох засуджених, яких перевели до шпиталю, де вони перебували доти, доки Матері Терезі не вдалося заснувати притулок для помираючих на СНІД у Мангеттені, Нью-Йорк! Тут вони й померли під опікою сестер.
* *
Мати Тереза, як це зазвичай роблять правдиві святі, ніколи не приписувала собі чудодійної сили. Не хотіла про таке й чути! Коли в її присутності ставались такі речі, які неможливо було пояснити по-людському, вона наполягала, що це заслуга Всевишнього, а не її. Окрім того, спосіб, в який дуже часто конкретизувались дива після її молитов та молитов її сестер, з одного боку, поширювали славу про неї, як про чудодійницю, а з другого – скріплювали її довіру в Боже Провидіння.