Незважаючи на пропаганду атеїзму, Церква Ісуса Христа постійно зростала, навіть при комуністичних режимах. Хоча уряд і намагався переконати, що лише старше покоління продовжує вірити, однак більшість християн – це молодь до двадцяти років. Я відвідував зібрання в Сибіру, де п’ятдесят відсотків віруючих складала молодь. Вони проводили свої молодіжні зібрання, збираючись по домівках або в лісі. При цьому вони навчилися обводити міліцію навколо пальця.
Якось увечері дівчина йшла на молодіжне зібрання, як раптом їй загородили дорогу два міліціонери. Довгий час вони спостерігали за нею, щоб знайти привід звинуватити її, та нічого не вийшло. Того вечора вони зупинили її й запитали, куди вона йде. Вона не могла збрехати, але не хотіла зраджувати друзів. Отож сумно пояснила:
– Мій старший брат помер, і ми всією сім’єю збираємося читати його заповіт.
Міліція повірила їй. Поспівчувавши, вони відпустили її. Того вечора вони справді читали заповіт свого Старшого Брата – Ісуса! Вона сказала правду, лише не згадала, що Брат не просто помер, але й Воскрес. Якби вона так вчинила, її б направили до психіатра.
«За молодими – майбутнє», – говорить прислів’я. Якщо майбутнє здається нам не надто світлим, то слід приділяти більше уваги молодим, тому недільні школи, молодіжні служіння та християнське навчання вкрай необхідні!
Завдання та покликання вчителя також важливе, адже діти щоденно знаходяться під його опікою. Ми, християни, повинні приділяти своїм дітям стільки ж часу, скільки комуністи віддавали своїм.
У наші школи проник лібералізм та гуманізм. Безліч молодих людей і вчителів недільних шкіл не пізнали Ісуса як свого Господа і Спасителя.
Батьки-християни вживають всіляких заходів, щоб їхні діти не виховувалися вулицею. Проте як це робиться? Дітей слід не просто забавляти – їх треба відновлювати. Їм потрібен Ісус. Ми повинні донести до дитини Добру Новину, щоб вона «як постаріється, не уступилася від неї».
Слід приділяти дітям увагу й під час недільних зібрань. Добре, якщо вони приходять до церкви, але там вони мають займатися чимось. Гімни та проповіді їм не зрозумілі, а відтак невдовзі зібрання перетворюються на нудний обов’язок. У результаті, ми втрачаємо більше, ніж досягаємо. Слід залучати їх до служіння й звертати свої проповіді безпосередньо до них.
Можна узгодити, що діти будуть присутніми лише на якійсь частині зібрання – на першій, приміром. Можна співати псалми, які вони знають, дозволяти їм співати самим. Батькам сподобається. Перед головною проповіддю діти можуть йти на своє власне служіння. Там вони почують те, що зможуть зрозуміти. Це краще, ніж сидіти й слухати те, що адресовано їхнім батькам. Часом навіть дорослим важко висидіти проповідь, то наскільки ж тяжче дітям!
Проповідник та вчитель недільної школи можуть домовитися говорити на одну тему, що, між іншим, лише зміцнить зв’язок між служителем та його помічником. Прикро, що деякі батьки вважають, ніби їхнім дітям не обов’язково йти з половини служіння, вони можуть відвідувати недільну школу після служіння. Бідолашні дітки! Батьки ледве витримують, коли зібрання затримується всього на кілька хвилин, а дітям потрібно вислухати проповідь, призначену не для них, а опісля провести ще годину в недільній школі!
Так, вони повинні відвідувати служіння, однак приділіть їм увагу. За бажання це потребує не так багато зусиль.
Роботу з дітьми не слід уважати «додатковою». Це невід’ємна частина життя помісної церкви. «У них усе життя попереду», – сказав Муді. Необхідно звертати більше уваги на євангелізацію дітей, тим більше, що майбутнє церкви видається не таким і блискучим.
Чому я акцентую на цьому таку увагу? Усім відомо, що в країнах з комуністичним устроєм безліч молодих християн відреклися від Бога. При цьому найбільш уразливими виявилися ті, хто за часів свободи не залучався до служіння церкви. Відвідування церкви розглядалося ними як формальність і обов’язок. Вони не відчували себе учасниками загальної справи, бо проповідь спрямовувалася не на них, а на дорослих. Тому вони вітали революцію як жадане визволення. А церкви, які постійно залучали дітей до служіння, зазнали менше проблем у цьому відношенні, коли на арену вийшов комунізм.
Цікаво те, що країни, де відсутня свобода віросповідання, вчать нас, як залучати дітей та молодь до служіння. У Радянському Союзі, наприклад, заборонялося працювати з дитиною індивідуально, тому доводилося компенсувати це іншими способами: організовувати хори чи оркестри, а часті репетиції заміняли час спілкування.
У решті країн Східної Європи уряд виявив більшу терпимість щодо залучення дітей до служіння. У Румунії, приміром, діти брали участь у зібраннях. Вони декламували вірші, співали та розповідали уривки зі Святого Письма, а в НДР, Польщі та Угорщині церкви виховували підлітків через молодіжні табори та інші види церковної діяльності.
Дітей можна спокійно залучати до служіння прославлення. Багато молодих людей дякують потім, оскільки спогади про дитячі роки служіння насправді яскраві та незабутні.
Комуністи розуміють, що боротьба за дитячу свідомість настільки ж важлива, як і боротьба з допомогою ракет та гармат. У цьому я переконався, відвідавши колись оспівану Ефіопію, де до недавнього часу існувало унікальне коптське християнство, ізольоване від усіх богословських дебатів із 300 року. Революція спіткала цю країну в 1974 році – після скинення імператора Хайле Селассі. Озброєні солдати призначили на чолі уряду країни комітет під назвою Дерґ, який провадив політику соціалізму (марксизму) з 1975 року.
Мені стало відомо, що за три роки комуністи Ефіопії завезли в країну два мільйони книг з марксизму і самостійно видали вісім мільйонів книг з атеїзму. Практично вся ця література призначалася для пропаганди їхніх ідей серед молоді.
– Брате Яне, – з сумом звернувся до мене один з християнських керівників, – комуністи, відтоді як захопили владу, половину всього часу й зусиль витрачають на ідеологічну обробку дітей.
І діють вони дуже вміло. Якось пропагандисти комунізму відвідали недільну школу в Аддис-Абебі. Вони не завадили заняттю, а терпляче вислухали все до кінця. Потім один із представників підвівся.
– Діти, – промовив він тихо, – ми хочемо, щоб ви взяли участь у прекрасній демонстрації, яка відбудеться на міському майдані. Кожен із вас отримає в подарунок іграшкову рушницю, а за це ви просто крокуватимете, як солдати, і вивчите кілька гасел.
Звісно, вся кімната наповнилася збудженим гулом.
– Піднесіть руку, хто хотів би взяти участь у параді.
Усі діти, як один, погодилися.
Брат, що розповів мені цю історію, зазначив, що вчителі недільної школи безпомічно плакали, спостерігаючи за дітьми, які гордовито крокували з тисячами інших і, мов папуги, повторювали комуністичні гасла, не розуміючи їх змісту.
Гірка правда полягає в тому, що вчителі не могли нічого запропонувати дітям замість того святкування, яке їм запропонували комуністи. Різниця між нудними заняттями в недільній школі й врочистостями на майдані змусила дітей обрати те, чого їм не вистачало, і приєднатися до комуністичного молодіжного угрупування.
В Африці гостро стоїть питання про нестачу дитячих Біблій на рідній мові; це мають бути збірники біблійних розповідей із яскравими ілюстраціями.
Пригадую хвилювання, яке мені довелося пережити під час однієї «контрабандної» доставки трьохсот примірників дитячих Біблій до комуністичної країни на одній із африканських мов.
Уп’ятьох ми доїхали на машині до невеликої річки, яка вважалася кордоном. Ми винесли коробки з Бібліями з машини й пройшли стежкою, з кущами по обидва боки, до річки. Перебрівши через річку, ми попрямували до селища, що виднілося неподалік, як раптом натрапили на чоловіка, що дивився на нас з неймовірним подивом.
– Що у вас тут? – запитав він.
– Дитячі Біблії, – відповів я.
– Можна мені одну? – попросив він чемно.
Я відкрив коробку і дав йому книгу. Очі в нього заблищали, коли він проглядав її.
– Овва! – усе, що він міг вимовити.
Раптом звідусіль почали збігатися діти, й прямо там, на узбіччі дороги, ми експромтом провели зібрання. Швидко передавши свій вантаж жадаючим жителям африканського селища, ми були певні, що Боже Слово торкнулося їхніх сердець, адже більшість із них бачили Біблію вперше.
Практичні поради
Для батьків
- Приділяйте своїм дітям увагу та час. Не дозволяйте роботі та грошам завадити цьому. Сім’я – це найцінніше.
- Бажано читати дітям Дитячу Біблію й молитися з ними.
- Дозвольте їм брати участь у діяльності церкви, відвідувати недільну школу, дитячі зібрання тощо.
- Обговорюйте зі служителем та/або вчителем недільної школи зміст дитячих проповідей та уроків.
- Самі беріть участь у церковних служіннях, подаючи дітям приклад. Адже так часто не вистачає хороших та вірних робітників на Божій ниві.
Для вчителів
- Діти перебувають із вами значну частину часу. Сприймайте свою роботу як поклик від Бога.
- Формуючи в дітей різні навички, не забувайте формувати їх духовно.
- Ви приділяєте багато часу кожній дитині. Знайдіть час і для свого особистого навчання та молитви. Ви неспроможні довести дитину далі того духовного рівня, який маєте самі.
- Треба щоб усі батьки, вчителі та служителі знали комуністичний девіз навчання дітей: кожна дитина по закінчені школи повинна стати учасником боротьби за світле майбутнє – комунізм. Насправді ж наші діти повинні стати учасниками боротьби, але не за комунізм чи капіталізм, а за Боже Царство. Важливу роль у цьому відіграють батьки, школа та вихователі.