Якось до відомого американського проповідника Дуайта Муді підійшов після євангелізаційного служіння чоловік, цікавлячись кількістю навернених людей того вечора. Муді посміхнувся й відповів:
– Дві з половиною особи.
Чоловік замислився на хвильку, а тоді обличчя засяяло:
– Ви маєте на увазі двох дорослих і одну дитину?
– Ні, – відказав Муді, – двох дітей і одного дорослого.
Чоловік ще більше здивувався, а євангеліст пояснив:
– У дітей все життя попереду, а дорослі вже перетнули середину.
Муді мав рацію: у дітей справді все життя попереду. І комуністи теж це знають. Їхній девіз: «Дайте нам дітей віком до дванадцяти років, а потім можете забирати їх». У цьому віці діти найбільш сприйнятливі, оскільки до дванадцяти років формується характер. З самого дитинства їх так «нашпигують» атеїстичною пропагандою, що викорінити її з серця в майбутньому буде практично неможливо.
У комуністичних країнах забороняють недільні школи, щоб вбити в дитячі голівки атеїстичний тип мислення. Ідеологічна обробка починається дуже рано. І задіяні в цьому не лише чоловіки, а й жінки. Дітей відсилають до так званих груп подовженого дня, де про них «гарно піклуються». Влада знає про сильний вплив матері на дитину, примушуючи останню працювати повний робочий день, а ввечері після роботи вона надто втомлена, щоб присвятити дитині достатньо часу.
Я вважаю, що останнім часом, живучи в матеріальному світі, ми наслідували стратегію комуністів. За останні роки кількість працюючих жінок надмірно зросла. Нам слід переглянути дану тенденцію уважно, щоб «знайти золоту середину» і не залишати своїх дітей на їх власне опікування.
Згідно написаного в Повторення Закону 6:5, ми повинні любити Бога усім своїм серцем, і всією душею своєю, і всією силою своєю, а в сьомому вірші говориться: «І пильно навчиш цього (Божих заповідей) синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш».
Підсумовуючи, можна сказати, що нам слід приділяти багато уваги своїм дітям. У комуністичних країнах жінок примушували працювати повний робочий день, щоб не дати батькам можливості оточити дитину необхідною турботою та любов’ю; у західному ж світі матерів тримає поза домом Мамона. А результат один і той самий – страждають діти.
Рішення приймають діти?
Нещодавно я розмовляв із однією молодою парою. У них двоє дітей, і ми обговорювали важливість християнського виховання. Чоловік зовсім не погоджувався зі мною, що дітей потрібно виховувати «в Господньому страху».
«Про це не може бути й мови, – казав він. – Я дозволю своїм дітям приймати рішення самостійно. Доки я несу за них відповідальність, я не примушуватиму їх читати молитви й відвідувати християнську школу, церкву чи недільну школу. У цьому питанні нехай розбираються самостійно, без мого втручання. Коли підростуть – самі визначать, яким шляхом іти. Я не хочу примушувати їх. Трохи згодом вони самі оберуть шлях».
Здається, він забув, що його діти живуть у гріховному світі. Утримуючи їх від місць, де проповідується Євангелія, він тим самим піддавав їх світському впливові. Ви не маєте права дозволити своїм дітям рости нейтральними, бо нейтральних зон у цьому світі просто не існує. Якщо навіть комуністи говорять: «Віддайте нам дітей до дванадцяти років», то що вже казати про нас. Ісус навчав нас:
- «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене» (Мт. 19:14).
- «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6).
- «І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця» (Екл. 12:1).
У комуністичних країнах заперечується факт існування Бога. В їхньому розумінні, сама людина є богом. Так вони виховують дітей і вірять, що ті ніколи не відійдуть від цього вчення. У радянській школі одна вчителька сказала дітям:
– Бога не існує. Християни нашої країни моляться, щоб їхній Бог допоміг їм, але як же Він допоможе, якщо Його немає?
Потім вона наказала хлопчикові, чиї батьки були християнами, встати:
– Подивіться, він – християнин, – продовжувала вона. – Ти також молишся Богові?
Засоромлений хлопчина кивнув.
– Гаразд, – сказала вона. – Тоді сядь, закрий очі й попроси Бога, щоб Він поклав тобі на парту цукерку.
Хлопчина хотів щось зауважити, але не насмілився.
– Ну ж-бо, – квапила вчителька. – Просто молися Богові – і подивімося, що з цього вийде.
Хлопчик не міг не послухатися. Коли він заплющив очі, вчителька поклала йому на парту цукерку.
– А тепер відкрий очі й подивися, що зробив твій Бог!
Хлопчина витріщився на цукерку. Чи було це чудом? Увесь клас розсміявся після того, як вчителька сказала:
– Ти думаєш, що це Бог зробив? Забудь про це, хлопче! Це я поклала цукерку.
Ось так глузували над віруючими дітьми в Радянському Союзі. Дітей з християнських родин вважали героями, якщо вони виказували своїх віруючих батьків та їхні недільні зібрання. Під тиском атеїстичної пропаганди діти не лише залишали віру, а й зраджували батьків. Ленін заявив одного разу: «Ми повинні ненавидіти релігійний фанатизм. Ненависть – основа комунізму. Дітей слід навчити ненавидіти своїх батьків, якщо вони – християни».
Комуністи користуються дитячою наївністю, щоб вивідати, де збираються їхні батьки щонеділі. Міліція часто вдиралася до будинків, де проводилися зібрання, після того, як вчителька доносила владі інформацію, вивуджену в дітей.
На конгресі в Москві колишній міністр освіти Анатолій Луначарський виступив проти християн. Він повторив слова Леніна про те, що ненависть – основа комунізму, і додав: «Ми ненавидимо християн. Вони гальмують розвиток революції. Вони проповідують любов та прощення ближнього, що суперечить нашим принципам. Геть любов до ближнього! Нам потрібна ненависть! Тільки так ми завоюємо світ!»