– Блаженний Яків Альберіоне[1] у своєму харизматичному видінні висловив переконання, що потрібно протистояти поганій пресі, даючи християнам добру пресу.
– Спочатку маємо взяти під увагу те, як розмірковував о. Альберіоне. За його часів, коли він почав засновувати згромадження Родини Святого Павла, домінував друк. Інших засобів масової інформації ще не було. І тоді він зазвичай запитував: “Настоятель проголошує Слово Боже в храмі тільки для тих, які в ньому знаходяться. А що з тими, які залишилися у своїх домівках?”. Отець Альберіоне хотів дійти до кожного за допомогою друкованого слова. Тому від самого початку паулісти, а передусім сестри св. Павла, ходили від дому до дому, розповсюджуючи добрі книги, приносячи добру пресу.
Я також ходив від дому до дому. Я організовував тижні Євангелія, під час яких ми ходили по домівках, розносячи Євангеліє. Не забуваймо, що о. Альберіоне у своїх поглядах був відкритий на нові технічні можливості.
У період, коли в Італії ще не було телебачення, – бо телевізійні установки були дуже дорогими, тому уряд Італії був не в змозі впроваджувати телебачення, – він заявив, що зі своїх коштів заплатить за необхідне устаткування.
Як він міг це зробити, я не знаю, але він був святою людиною. Отець Альберіоне цінував всі засоби масової інформації. Якби ти знав, з якою великою увагою він ставився до кінематографу. Він також говорив, що всі засоби, які будуть у майбутньому, ми, паулісти, повинні використати, бо вони – це знаряддя для виконання апостольства.
Пам’ятаймо, що коли о. Альберіоне висловив думку про це, то став піонером у використанні засобів масової інформації для потреб Церкви. І коли він просив Апостольську Столицю про затвердження Товариства Святого Павла, то почув, що апостольство доброго друку – це ніяке не апостольство, бо не можна проголошувати Євангелія за допомогою друку.
Багато разів він особисто мусив вислуховувати подібного роду аргументи. Тому був змушений відповідати на ті та інші закиди, переконуючи, що добрий друк може бути також апостольством.
І не говорив цього безпідставно, тому що сам був директором “Албейської Газети”, яку в такій малій дієцезії, як Албея, читали в багатьох домах і читають до цього часу.
Тож отець Альберіоне міг сказати, що його газету читало багато людей, хоч не всі, хто її читав, ходять до храму, а отже, це був єдиний спосіб, щоб достукатися майже до всіх вірних. Він переконав владу Церкви, що подібно до того, як з амвону священик проголошує Слово Боже, можна проголошувати Слово Боже за допомогою друку.
Схилити церковну верхівку до такого способу мислення було не легко. Це сталося за часів папи Павла VI. Папа, у присутності паулістів, вручив о. Альберіоне медаль[2] за особливі заслуги перед Церквою і саме тоді виголосив ці знаменні слова: “Отець Альберіоне дав Церкві нові засоби для проголошення Євангелія”.
Тут варто сказати, що о. Альберіоне наполягав, щоб для проголошення Євангелія були також задіяні радіо і телебачення. Пізніше він говорив, що також й усі інші сучасні засоби повинні бути використані для євангелізації.
Отець Альберіоне від самого початку відчував, що ці засоби будуть мати величезний вплив на Церкву і світ, тому хотів, щоб паулісти взялися за створення фільму про св. Павла.
Він також погоджувався на інтерв’ю для некатолицьких газет і журналів, щоб таким чином промовляти до тих, до яких правдоподібно не зміг би дійти за допомогою католицьких часописів.
Тут хочу згадати французького єпископа, який написав дуже змістовну статтю на тему віри в часописі, який у Франції вважали порнографічним. Пізніше багато єпископів йому цим дорікали. Але він тоді їм відповідав: “Якщо я хочу дійти до тих читачів, які не ходять до храму, то мушу писати на сторінках їх часопису. Мені не заважає те, що цей часопис наповнений змістом, який я не підтримую і який суперечить вірі. Але якщо бажаєте мене критикувати, то хочу почути вашу думку щодо змісту моєї статті. Запевняю, що я прийму ваші зауваження. Натомість, якщо, на вашу думку, те, що я написав, правильне, то вважаю, що я зробив добре, опублікувавши свою статтю в такому часописі, який читають не тільки католики, але також люди, які далекі від Церкви”.
Подібними критеріями керувався о. Альберіоне, коли “засівав” Боже Слово сучасними засобами, намагаючись охопити усіх, згідно із прагненням Ісуса, Який наказав, щоб апостоли йшли по цілому світу і проповідували Євангеліє усьому створінню (пор. Мт. 28:19).
– Чи можемо сказати, що відповіддю Церкви на кризу віри має бути переконання кожного віруючого в тому, що він є апостолом Христа і що мусить використати всі засоби, щоб проголошувати про Нього?
– Так, це правда, бо маємо також визнати, що католицький світ став ослаблений через неморальність, яку накинули йому сучасні засоби.
Коли в Італії запрацювало телебачення, я був тоді в отця Піо. Отець Піо був дуже незадоволений телебаченням. Тоді я йому сказав:
– Але ж, отче Піо, це чудовий винахід. Користуючись ним, можна буде зробити багато добра.
На що він мені відповів:
– Знаю, знаю, але скільки зла він зробить! Побачите, як люди будуть ним користуватися в злих намірах.
Погляньмо на кінематограф, який прийшов до нас з Америки. Раніше ми не знали, що таке Голівуд. Ми також не знали, що акторки могли мати чотирьох-п’ятьох чоловіків або актори, які мали шість-сім жінок. Для нас це було чужим, але з часом і цього ми навчилися з американських фільмів.
Можемо сказати, що великий вплив на упадок католицизму в наших країнах мала аморальність, яка прийшла до нас через погане використання, – і це підкреслюю, – погане використання засобів масової інформації.
Тому тепер молодь має відчуття вседозволеності, бо вдома її не виховують батько і мати, а “виховує” телебачення або інтернет. Це виховні канали, які доступні для нашої молоді.
Ще не так давно молодь в Італії виховувалася по-католицьки. А тепер вже ні. Той, хто ходить до храму, зауважує, що туди приходить небагато молоді. Я також маю храм, до якого їжджу щомісяця і який тоді є переповненим, бо я говорю про Меджугор’є. Коли я відправляю Службу Божу, то спостерігаю, який вік осіб, які прийшли до храму. Не раз зауважую, що небагато серед них молоді.
Молодь, на жаль, виховується телебаченням та інтернетом. Через ці засоби в них формується фальшива ментальність. Тому стверджую, що необхідна нова євангелізація.
[1] Бл. Яків Альберіоне (1884-1971), апостол євангелізації через засоби масової інформації і засновник Родини Святого Павла і Товариства Святого Павла (паулістів), до якого належить о. Аморт (прим. ред.)
[2] Павло VI відзначив о. Альберіоне орденом Pro Ecclesia et Pontifice (За Церкву і Папу) 28 червня 1969 року (прим. ред.).