– Папа Павло VI сказав, що сучасна людина щораз більше втрачає довіру до інституції Церкви. Він також зауважив, що люди швидше повірять якомусь самозваному пророку, аніж людям Церкви. Чому?
– Це правда. Але в цьому питанні треба рішуче наголосити, що це провина усіх засобів масової інформації: передусім телебачення, журналів, інтернету та ін. Ці засоби обрали собі за ціль боротьбу з Церквою і зі священиками. Звичайно, що до цього спонукали також і ті священики, які б не повинні ними бути. Це від них все почалося.
Тут хочу нагадати прислів’я, яке популярне в Італії: набагато більше галасу робить одне дерево, що ламається, ніж цілий ліс, який росте.
Дерево, яке падає, подібне до священика, який відходить із священства з огляду на слабкість чи заплутаний у педофілію. Натомість ліс, який росте, є образом усіх настоятелів, місіонерів і т.п. Але про їхню працю ніхто не хоче говорити. Ніхто також не говорить про вбитих місіонерів, однак про скандали у Ватикані говорять усі. Звичайно, що приводом для цього була чиясь негідна поведінка.
Треба сказати, що всі ті засоби масової інформації почали боротися з Ватиканом і священиками, маючи на меті боротьбу з Церквою. Церква – це не інституція. Церква – це місіонери, настоятелі, катехити, батьки, які навчають своїх дітей істин віри. Церква – це також святі, яких у наш час досить багато.
Деяких з них я знав особисто. Наприклад, протягом 26 років я відвідував Отця Піо, якого Церква канонізувала. Протягом 30 років я мав нагоду перебувати близько мого Засновника ордену, блаженного о. Якова Альберіоне. Отож, я знав їх багатьох. Тому можемо сказати, що живемо в часи святих людей. Але, незважаючи на це, постійно працюють засоби масової інформації, які замість того, щоб писати про добрі приклади, як-от про місіонерів, які віддали своє життя, пишуть про недостойну поведінку деяких людей Церкви і шкодять їй. Таким чином медійники поводяться як антиклерикали. Тому видання, з якими вони співпрацюють, мають величезний негативний вплив на суспільство. Звідси і виникає нездорова тенденція засобів масової інформації – виявляти тільки погане в людей Церкви, а не показувати того, що в ній є доброго і позитивного. А доброго в Церкві є набагато більше.
– Здається, що такі дії з боку засобів масової інформації, особливо, тих, які діють проти Церкви, спричиняють поступову втрату довіри вірних до людей Церкви. Що Ви, отче, про це думаєте?
– На жаль, це правда. До цього часу світ побачило небагато видань, в яких подаються в позитивному світлі життєписи священиків, що жили свято, поклавши своє життя служінню найубогішим, з любові до Ісуса. Їх є дійсно багато. Тут на столі я маю одну з таких книг. Але, на жаль, великі медійні і книжкові концерни не говорять про них. Інколи з’явиться коротка інформація, наприклад, коли помер о. Джуссані. А ми ж маємо так багато священиків, які живуть свято, і ніхто про них не пише. Тому потрібно пам’ятати, що ліс, який росте, робить більше добра, ніж одне дерево, яке валиться з гучним гуркотом. І я маю надію, що цей ліс буде надалі рости, не роблячи жодного галасу, такого, як те одне дерево, яке падає.
Страх визнання віри
– Багато разів можна було зауважити, що католики наче бояться говорити про те, що вони роблять, мов хочуть приховати від інших добро, яке вони чинять.
– Так, це правда. Це позиція, яку щоразу частіше критикують. Не відомо, чому існує так багато боязких католиків, які не наважуються показатися назовні. Чому так відбувається? Бо середовища, до яких вони входять, – маю на думці також молодь, яка відвідує школи, – є противниками віри, є противниками католицизму. І власне тому ці особи, хоча на щодень вони є людьми віруючими і практикуючими, не виявляють назовні того, що роблять доброго.
– Чому вони так роблять?
– Вважаю це боягузтвом з їхнього боку. Варто сказати, що така позиція суперечить Євангелію, тому що Ісус в Євангелії дуже чітко висловлюється на цю тему, коли говорить нам: “Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! – увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі” (Мт. 7:21). І додає: Не до тих, які ховаються, але “Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими” (Лк 12:8). Це нас заохочує, щоб не боялись відверто свідчити свою віру.
Уявімо собі, що було на початку існування Церкви, коли дванадцять апостолів – маю тут на думці також Матвія, який зайняв місце Юди – виступали відкрито проти поганського світу, не боячись померти мученицькою смертю. Тому сьогодні нам знову потрібно більше відваги, потрібно, щоб католики не боялися признаватися до Христа в різних середовищах: на роботі, у школі, а також в усіх місцях, в яких перебувають. Інколи мені здається, що навіть ці чотири депутати, яких ми маємо в італійському парламенті, бояться признатися, що вони католики (станом на 2014 р. – ред.).
Але що поробимо… Ми могли б ще багато про це говорити. На жаль, ми живемо в часи панування ментальності боязких особистостей, яка не дозволяє відкрито визнати себе католиком.
Тут мені пригадався один анекдот. Отож, одного разу капелан, який служив солдатам в Альпах, десь у Тіролі, зайшов до маленького ресторанчика, щоб щось з’їсти. У цей час у ресторанчику перебувала група молодиків. Капелан перед їжею перехрестився, чим викликав реакцію молодиків. Один з них підійшов до столика, де сидів цей капелан, і без жодних комплексів запитав:
– Слухай, чи у твоєму домі всі роблять знак хреста перед їжею?
– А де там! – відповів капелан. – У моєму домі живе тільки свиня і осел, але вони ніколи не хрестяться перед їжею.
І таким дотепним способом цей священик дав свідоцтво своєї віри.