«Бо ви не приступили до гори дотикальної та до палючого огню, і до хмари, і до темряви, та до бурі, і до сурмового звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: Коли й звірина до гори доторкнеться, то буде камінням побита. І таке страшне те видіння було, що Мойсей проказав: Я боюся й тремчу!… Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева.»
Переїхавши в Лондон, ми видали кожному з дітей мапу і путівник з вказівкою основних пам’яток.
Зрозуміло, одним хотілося в першу чергу побачити одне, іншим – друге. Один помітив на своїй мапі концертні зали і оперу, другий вишукував галереї, третій поспішив засвоїти, де знаходяться модні магазини, а четвертий зрадів, виявивши по обидві сторони від нашого будинку крикетні поля.
У великому місті стільки усього на будь-який смак, що, потрапивши в нього, не знаєш, куди піти і з чого почати. А ми ще навіть не згадали головні пам’ятки: Букінгемський палац, Біг Бен, Тавер, розкішні парки і сади і т. д. Зрозуміло, є в Лондона і темні сторони – бідність, безпритульність, безробіття і насильство, вада, наркотики, злочини і бруд. Хто ж порівнює Лондон з Новим Єрусалимом!
Але в одному вони схожі: місто, яке нам обіцяне (див. 11:10,16), місто, у громадянах якого, судячи з цього уривка, ми вже перебуваємо, настільки різноманітне і багате, що нас цей достаток збиває з пантелику. У віршах 22-24 автор перераховує пам’ятки одну за другою, і зараз ми детальніше роздивлятимемося їх.
Понад усе в цьому тексті нас вражає зіставлення гори Сіон, де розташоване нове місто, з іншою горою, якій відведена ключова роль у біблійній історії, а саме, з горою Сінай. У віршах 18-21 автор не називає Сінай по імені, але з усією очевидністю має на увазі саме її. Контраст підкреслюється у вірші 22: «Але ви приступили до гори Сіонської». Сіон, Ціон – центр Єрусалиму, саме цю частину міста в першу чергу захопив Давид і влаштував там царську столицю, а потім почав будівництво великого Храму. У цьому уривку досягає кульмінації вже давно почата тема істинного небесного Храму, куди першим з нас увійшов Ісус і куди ми тепер також покликані завдяки Його жертві. Нове місто і є новий Храм, те місце, де Бог мешкає в славі і запрошує Свій народ розділити Його вічне життя.
Але, зрозуміло, не лише ця тема послання досягає тут кульмінації. Із самого початку ми бачили, наскільки послідовно автор протиставляє Закон і Благу звістку, Ісуса і Мойсея, і не тому, що Закон був поганий і відмовитися від нього одне задоволення, не тому, що Мойсей був поганим наставником, але тому, що новий Заповіт, встановлений в Ісусі і через Ісуса, в усіх відношеннях «краще» (знову ми зустрічаємо це слово у вірші 24). До цього нового Заповіту був спочатку спрямований старий.
У Старому Заповіті історія Авраама, Мойсея і гори Сінай досягає славного завершення, коли народ входить у Землю Обітовану, коли засновується монархія і на горі Сіон споруджується Храм. А тепер, каже нам Послання до Євреїв, розглянемо цю історію як ціле і позначимо її скорочено одним словом – «Сінай»; от до чого зводиться сюжет Старого Заповіту. Ми входимо в Землю Обітовану (вірші 3 і 4), ми отримуємо дари служіння істинного первосвященика (розділи 5, 6 і 7); треба зрозуміти, що ми знаходимося вже усередині нового Заповіту, що вища і остаточна жертва вже принесена, і нею ми входимо в присутність самого Бога (розділи 8, 9 і 10).
Послання описує цей контраст рішучими, іноді зухвалими мазками. Гора Сінай жахає, вона палає, немов вулкан, її закривають темні хмари, там реве вітер. Найстрашніше – трубний заклик і голос, о, який голос! Згідно Вих. 19, де ця картина намальована в усіх подробицях, небесний голос донісся до підніжжя гори, на смерть перелякавши ізраїльтян. Ніхто, попередив цей голос, ні людина, ні тварина, не повинен наближатися до гори (про це нагадує вірш 20), бо це місце святе. У цьому суть протиставлення Сінаю і Сіона: протиставлення святості страхітливої і неприступної та святості, що очищає, зціляє і наближає до себе.
Проте остережемося дуже поширеної помилки. Багато кому здається, ніби протиставлення Сінаю і Сіона, Закону і Благої звістки, полягає в тому, що Мойсей проповідував досить «виняткову» святість, тобто виборчу і надмірно вимогливу, а новий Заповіт приймає всіх такими, які вони є. Попередній уривок (12-17) і все послання в цілому показує, наскільки помилкове таке уявлення про «ексклюзивність». Святість гори Сіон і живого Бога, Який перебуває там, зовсім не скасовується, але тепер кожен може досягти її, чого не можна було зробити під Законом Мойсеєвим. Але кожна риса в описі «Сіону» (вірші 22-24) нагадує нам, що в місті обітованому живуть не ті, хто просто узяв і прийшов, але люди, в яких благодаттю Божою здійснилося таке повне очищення, таке преображення, що тепер вони немов по праву (а насправді, по благодаті) приєднані до кола громадян.
Вдивіться в ці подробиці. Десятки «тисяч Анголів» збираються в місті (в. 22) не для того, щоб дати Закон, як у розділах 1 і 2 послання, але щоб зрадіти: те, чого не міг зробити Закон, нині досягнуте Сином Божим. «Первородні» (на тлі вірша 11:28 ми розуміємо, що первороджені викуплені кров’ю) вже зібралися тут і чекають тих з нас, хто з’явиться розділити їх життя і єдиний привілей – вписати своє ім’я в Бога на небесах. І тут нікого не лякає титул Божий, «Судді всіх», адже і Книга Псалмів закликає звеселитися, бо Бог суддя наш. Кожен з нас у глибині серця мріє, щоб світ був доведений до ладу, а якщо людина не прагне до цього, значить, зло якимсь чином служить йому на користь і він розраховує уникнути відповіді.
І вираз «духів удосконалених праведників», підводить підсумок думки, що пронизує все послання: Бог бажає привести людей до повної реалізації їх людської природи, до «досконалості», цілісності, і для цього потрібно усунути гріх, очистити совість до самого дна, привести все життя в гармонійну єдність з Божим задумом. І, нарешті, ми дивимося славу, що вінчає новий Єрусалим – Ісуса, через кого нам дарований новий Заповіт і прощення гріхів, кров, що не волає до помсти, як кров Авелева (Бут. 4:10), але очищає і несе прощення, про що вже говорилося детально в розділах 9 і 10. Яка потужна, велична картина, що тішить дух!
Але особливо приголомшує думка, виражена у вірші 22: ті, хто живе вірою і надією, у певному значенні вже досягли небесного міста. Вони вже стали його громадянами, молитвою і поклонінням з’явилися перед Божим престолом. Напрошується очевидне питання: а ваше молитовне і церковне життя, наодинці із собою або разом з іншими вірними, чи викликає у вас ту радість і те хвилювання, що вирує в цих віршах? А якщо ні, то чому?