«Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом. А ще раз визначає заміну захитаного, як створеного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом. Бо наш Бог то палючий огонь!»
Уперше потрапивши в один з готелів Лос-Анджелеса, я з подивом прочитав інструкцію, викладену на столик біля телевізора. До правил протипожежної безпеки, списків телефонів пральні та інших готельних служб, розкладу роботи ресторану і обслуговування в номері я давно звик, але це було щось новеньке: «Як поводитися у випадку землетрусу». Запам’яталося лише одне: коли рушиться стеля, треба ховатися під столом. Сенсу, подумав я: номер розташований на двадцять третьому поверсі. Ніч минула благополучно, без поштовхів і хитань, і не довелося вирішувати завдання, що дуже інтригувало мене – як умістити під столом тіло моїх габаритів.
Важко уявити собі щось страшніше, ніж землетрус, пожежа або потоп. У буденному житті ми приймаємо як належне стійкість землі, доріг, стін і даху; землетрус вражає людей не лише раптовою, екстремальною загрозою для життя, але і глибшим потрясінням: несподівано виявляється, що самі основи нашого життя не так вже міцні. Декілька розділів тому ми згадували лісабонський землетрус; з нього почалося набагато серйозніше потрясіння розумів, бо раніше люди за звичкою сприймали Божий світ як спокійне і надійне місце, де Бог наглядає за благополуччям усіх і кожного. І раптом відчуття надійності рухнуло, і обрушився цілий вал книг, поем, філософських трактатів, присвячених стихійним лихам.
Особливо насторожує той факт, що струснути небо і землю обіцяє сам Бог, і ця обіцянка – частина Його задуму, Він схопить Своє творіння за комір, гарненько струсить і зробить нарешті таким, яким воно має бути. Знову згадується грізний голос на горі Сінай, від якого тремтіла і стрясалася земля. При усьому контрасті між віршами 18-21 і 22-24 – або якраз завдяки цьому контрасту – ми виявляємо, що в рамках нового Заповіту гору Сінай змінює не спокійний і рівний підступ до нового світу Божого, а щось ще грізніше: стрясання небес замість землетрусу. Об. 21 наполягає, що до явлення нового неба і нової землі нинішня земля і небо повинні повністю преобразитися, і порівнює це із смертю і новим народженням.
Той же перехід у посланні ілюструється іншим чином, але підсумок все той же: небо і земля «захитаються», так що все тимчасове і скороминуще, другорядне за якістю і за значенням, обсиплеться. І тоді нове творіння, почате Ісусом і Його воскресінням, засяє яскравішим світлом. Нове творіння, зрозуміло, убере всіх тих, хто вже належить до нового Заповіту, а через них і новий світ, який Бог обіцяв нам завжди. От про що твердить нам 11-й і 12-й розділи послання.
Це вражаюче обіцяння нового світу Божого з’являється читачам не лише як обіцянка, але і як загроза. Якщо людина, що відмовляється прислухатися до слів Мойсеєвих, потрапляла в біду, що ж тепер, коли перед нами хтось більший за Мойсея? Коло замикається і повертає нас до 2:1-4 – автор закінчив своє міркування і збирає воєдино всі сюжетні лінії.
Наприкінці, перед остаточними настановами розділу 13, він залишає нам справжній образ Божий і нас стосовно Нього (вірші 28-29). Він не стане малювати сентиментальний портрет Бога-Отця, Утішителя, що не надає особливого значення нашій провині. Істинний Бог – не ручний і не такий вже лагідний, Він не стане балувати Своїх дітей. Він подібний до вогню; святість, зафіксована храмовим ритуалом, не скасована новим Заповітом, що запросив нас у Його присутність. Розраховувати на скасування святості – небезпечна помилка. Бог усе так само святий, Бог не змінився ні на йоту. Ісус проклав новий, живий шлях по той бік завіси, прямо до Нього, але лише пригадавши святість Божу ми зуміємо цілком оцінити здійснене Ісусом. Коли мислителі починають міркувати про Бога, не згадуючи Його всепоглинаючої святості, вони принижують значення хреста. Послання до Євреїв, як і увесь Новий Заповіт, прославляє жертву Ісуса і досягнуте нею спасіння саме тому, що тут уявлення про Бога нічим не відрізняється від основної юдейської концепції викладеної в Старому Заповіті. Бог все той же, іншими словами, в Ісусі той же самий Бог приводить до тріумфу задум спасіння, намічений у Старому Заповіті.
Єдина можлива відповідь – вдячність і поклоніння. Днями я говорив з приятелем, який намагався знайти дійсно християнський підхід до так званих «благ життя» – їжі і питва, грошей і власності. Він прекрасно розуміє, що все це може перетворитися на тяжку спокусу, якщо прагнути до цих речей заради них самих, а тому частенько впадає в крайність, зрікається від усього цього і вибирає шлях аскетизму. Але тепер, сказав мені цей мій друг, він дійшов висновку, що якщо не перетворювати матеріальні блага на кумирів, правильно буде прийняти їх з вдячністю. Дякуючи Богові за всі Його дари, ми зберігаємо вірні перспективи: не перетворюємо матеріальні блага на ідоли, але і не відкидаємо частину створеного Богом світу як сміття, що не має цінності.
І якщо так йде справа з нинішнім, неоднозначним світом, наскільки ж більше слід дякувати за мир прийдешній, обіцяний нам як істинна наша спадщина! Вдячність за все нинішнє і майбутнє – от найглибша і найщиріша форма шанування Бога. Вона досягає тих куточків, куди не проникала колишня система жертвопринесень. Коли ми схиляємося перед Богом живим і від щирого серця дякуємо Йому за все, що Він зробив і зробить, ми уподібнюємося священикові в Храмі, що приносить жертву без вади, – але більше, набагато більше! От у чому полягає привілей йти за Ісусом Христом. Це життя, до якого закликає нас наш грізний Володар. Автор послання потурбувався про те, щоб читачі з усією увагою прислухалися до його наполегливого заклику. Минули дві тисячі років, але цей заклик з тією ж наполегливістю звернений і до нас.