Євреїв 3:14-19 – Тримайтеся!

«Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця, аж поки говориться: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань! Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм? На кого ж Він гнівався був сорок років? Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні кості в пустині полягли? Проти кого Він був присягався, що не ввійдуть вони до Його відпочинку, як не проти неслухняних? І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.»

Страшна справа – заснути за кермом! І як часто це трапляється. У нашій країні на головних дорогах висять застережні знаки для водіїв. «Втома вбиває», свідчать ці знаки. Здавалося б очевидно: мчати дорогою із швидкістю 115 кілометрів на годину, не управляючи машиною, – вірна загибель. Нещодавно в газетах з’явилося повідомлення, що покарання людям, які заснули за кермом і стали причиною серйозної аварії, буде посилене.

Та все ж немає нічого природнішого, ніж заснути за кермом. Пару разів і мені траплялося сісти за кермо пізно вночі після важкого, стомливого дня. Навіть якщо зупинятися біля кожного придорожнього кафе і вливати в себе каву, настає момент, коли втома посилає сигнал мозку, уяві, волі, і шепоче усе вкрадливіше: закрий очі на секундочку, лише на секундочку, нічого страшного… на одну малюсіньку секундочку… Ми їдемо по прямій, якщо ти секунду-другу не постежиш за дорогою, нічого не станеться…

Якщо піддатися цьому шепоту, біда неминуча, і не лише для самого водія, але і для всіх, хто виявиться поблизу. Але от що суттєве: людина не сідає за кермо з твердим наміром заснути на півдорозі. Вона втомилася, а один з наслідків втоми – цей вкрадливий шепіт, який запевняє, що все буде гаразд, нічого не станеться, якщо ненадовго подрімати. І коли прозвучить цей голос, не втрачайте голови. Треба вірно оцінити свій стан, прийняти правильне рішення і вчинити відповідно до нього.

На жаль, християнські наставники (в усякому разі, у тих громадах, з якими я працюю) останнім часом майже нічого не говорять про необхідність оцінити свій духовний і моральний стан. Скільки завгодно ми чуємо поради «слідувати своїм духовним шляхом» і «здійснювати власне паломництво віри», а в результаті складається враження, що людині має сенс чинити так, як їй у даний момент здасться краще, і сподіватися, що все минеться. Може, минеться, а може, і ні. У житті християнина бувають періоди, схожі на короткочасний сон за кермом, моменти, коли хтось переконливо нашіптує у вухо – відволічись, не стеж за своєю дорогою, розслабся, піддайся спокусі. Немає сил, не варто старатися в молитві і читанні Біблії, у піклуванні про ближніх і трудах заради правди Божої на землі. Немає сил, немає сил! Давай трішки відпочинемо…

Упіймавши себе на таких міркуваннях, потрібно пригальмувати, вийти з машини, випити чашку кави, розім’ятися або ж гарненько відпочити, поїхати, наприклад, у християнський табір – непоганий еквівалент придорожнього готелю. Цей уривок третього розділу, де детально розбирається Пс. 95, переконує нас у тому, що духовна дисципліна знадобиться на усьому життєвому шляху, до самого кінця. Потрібно твердо триматися за свою упевненість, наполягає вірш 14, а якщо відчуємо, що вже не так бадьорі, як на самому початку, потрібно повернутися до того початкового стану. Інакше серця наші, кажучи духовною мовою, стануть (в. 15) затверділими – а це все одно, що заснути за кермом.

Послання до Євреїв впроваджує в нас цю думку за допомогою трьох риторичних питань (вірші 16, 17 і 18). Хто були, що почули Бога, але стали жорстокими? Зрозуміло, не той народ, який завжди жив у пустелі та давно звик до тягот цього життя і не мав причини бурчати і виявляти невдоволення – ні, бурчали діти Ізраїлю, які услід за Мойсеєм вийшли з Єгипту, бачили усе, що Бог створив під час переходу Червоним морем, не кажучи вже про царствену кару, що обрушилася на Єгипет перед Виходом. Усе це вони бачили, та все ж заремствували. Іншими словами, не думайте, що, усаджуючись за кермо з найкращим намірами, ви застраховані від раптової втоми дорогою. Не думайте, що вже з вами нічого подібного трапитися не може – розслабитеся, і якраз це і трапиться.

На кого гнівався Бог? На якийсь інший народ, на язичників, чужаків, що не мають нічого спільного з народом, обраним і покликаним з Єгипту, з людьми, які не мають права назвати себе нащадками Авраама, Ісака, Якова? На жаль! Він гнівався все на той же народ, на Свій обраний народ, який відкинув Його слово, який чув волю Божу, а робив навпаки. І знову автор наполягає: це застереження адресоване не комусь іншому, а вам. Так, вам!

Найголовніше, підкреслює він, зберегти віру. Багато хто в пустелі в якийсь момент перестав вірити в присутність Божу. Вони почали докоряти Мойсеєві: він усе затіяв, він пустив у хід якісь фокуси і завів їх у дикі місця. Вони вже підійшли до меж Землі Обітованої – то був самий початок поневірянь – але розвідники, послані оглянути землю, доповіли народу, що земля ця небезпечна, її неможливо завоювати. Тоді люди остаточно засумнівалися в Божих обіцянках і учепилися за брехню. Подібна небезпека загрожувала християнам першого століття, загрожує вона і нам. Як тільки перестаєш вірити в Бога, Який призвав тебе, рятує і направляє, або вірити в майбутнє, яке Він тобі обіцяв, то починаєш кружляти в пустелі і не знаходиш виходу. І – згадаємо ще раз водія, що заснув за кермом, – не лише себе, але і багатьох навколо ти наражаєш на небезпеку. Усі люди, чиє життя стикається з твоїм життям, страждають через тебе.

Попередній запис

Євреїв 3:7-13 – Прислухайтеся нині!

Наступний запис

Євреїв 4:1-10 – Досягти суботнього відпочинку