Євреїв 4:11-13 – Бійтеся бути засудженими Божим Словом

«Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим. Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!»

Вимивши кухонний ніж, я відклав його на хвилину, а потім знову узяв, щоб витерти, і в цей момент щось кольнуло мене в кінчик пальця. Я глянув і з якимсь переляком побачив, як струменем кров хлинула з майже невидного, але глибокого порізу. Виявляється, щойно куплений ніж був з двостороннім лезом, і коли я узяв його в руки, я провів пальцем по «зворотній» стороні, яка була так само нагостреною, як і основне лезо. Чим гостріше ніж, тим нечутливіше встромлюється він у тіло. Розрізає шкіру і проникає глибоко всередину.

У Євр. 4:12 цей образ передає дію слова Божого на людське життя. Вістря входить майже непомітно для нас, і це не кухонний ніж, а меч, зброя, яка може пошкодити не лише пальчик, а яким можна проткнути наскрізь усе тіло, і дістати до серця, печінки, легенів і нирок. І при такій рані навряд чи може залишитися хоч якась вірогідність залишитися в живих.

А можливо, є можливість захиститися? Начепимо броню, і меч не торкнеться тіла? Ні, не допоможе. Вірш 13 каже ясно: від Бога і Його слова не сховаєшся. Настане день, і нам належить дати перед Богом звіт за усе своє життя, і зовнішнє, і внутрішнє. Не занадто заспокійливе читання, вірно?

Зате насущне. Щосили автор намагається уберегти тих, до кого він звертається, а значить, і вас, і мене, і всіх, хто читає його послання, від біди, і фізичного, і духовного характеру, яка наздоганяє людину, якщо та допустить, щоб її віра постійно роз’їдалася іржею, а в результаті замість віри утворюється невіра, і людина вже не може увійти до «відпочинку». У нинішніх обставинах такі настанови не можуть бути заспокійливими, проте вони обіцяють нам істинний відпочинок наприкінці шляху. Шлях до спокою – це віра, завзятість у вірі, тверда до кінця відвага.

Але при чому тут страшний двосічний меч-слово?

Не потрібно звужувати зміст фрази: мовляв, новозавітний автор під «словом» має на увазі просто Біблію. Але річ у тім, що склад Біблії тоді був іншим, а більша частина Нового Заповіту написана вже після надання статусу Священного Писання збіркам текстів Старого Заповіту. Ми не знаємо точно, коли було написане це послання; інші тексти Нового Заповіту, швидше за все, були складені набагато пізніше. Ми навіть не можемо бути упевненими, що автор Послання до Євреїв знав про новозавітні тексти, що вже існували в його час. Хоча автори цих текстів розраховували на те, що їх твори матимуть авторитет у Церкві і в цьому сенсі стануть «Писанням», аж до середини II століття ми не маємо свідоцтва про певні збірки, а тим більше канони ранньохристиянських текстів, що прирівнювалися до Писання.

Значить, «слово Боже» – це Старий Заповіт, єврейська Біблія? Частково, так. Судячи з того, як автор послання цитує у вірші 12 уривок з Пс. 95, він упевнений, що тексти Писання проникають у саму суть речей, виражають саму суть людини. Читаючи ці слова, слухаючи їх, людина «розкривається», усвідомлює не лише нову істину, що приходить ззовні, але і те, що відбувається усередині, у серці, виявляє все, що досі вдавалося приховувати навіть від самої себе.

Проте «слово Боже» у новозавітних авторів явно означає щось ще, що більше за Старий Заповіт. Цей вираз означає Благу звістку, проголошену самим Ісусом, – Царство Боже, що народжується в Його служінні, через Його служіння, а далі – звістка про Ісуса, про те, що Він зробив, тобто ту ж Звістку, але в іншій перспективі. Але оскільки в служінні Ісуса здійснюються старозавітні пророцтва, про що, власне, йде мова в цьому посланні, обидва сенси легко об’єднати: «слово Боже» – це древні Писання і Звістка про те, як вони збулися в Ісусі.

Що ж здійснюється цим Божим словом? І яким чином ми можемо відповісти на нього?

З одного боку, вірші 12 і 13 стверджують, що слово Боже в будь-якому випадку зробить свою справу, нам від нього не втекти! Проте безліч людей вислизає від нього, принаймні, на якийсь час – або відходять убік, щоб не чути (не розкривають Біблію, не ходять на проповіді, намагаються навіть не брати участь у розмовах про Ісуса) або повністю ігнорують усе, що їм доведеться почути. Та все ж, тут, мабуть, сказано, що, врешті-решт, нікому не втекти, що спроба триматися осторонь, у невірі, і прослизнути непоміченим у «відпочинок», який Бог обіцяв Своїм вірним, не вдасться: слово Боже відшукає тебе, пройде наскрізь, оголить істину, усі потаємні думки, плани, наміри, навколо яких будується твоє життя. Рано чи пізно, але звіт у своєму житті доведеться дати кожному, і в цей момент – якщо не раніше – усе відкриється до самого дна.

Але окрім застереження в цих віршах ясно чується підбадьорення. Оскільки рано чи пізно істина виявиться, чи не краще піти назустріч неминучому прямо зараз. Якщо є вибір – піти на обстеження зараз, на болісне, неприємне, тривожне обстеження, але прижиттєве, або ж чекати, поки «розкриття покаже», що було б розумніше віддати перевагу першому варіанту. Якщо навчитися відкривати своє серце день у день, з місяця в місяць, біблійній Звістці, вбирати її і в усій величі, у кожній деталі, розкрити свій розум назустріч проповідям Ісуса, дозволити Його жертві проникнути в уяву і серце, то лікування, що здійснюється словом Божим (так, спочатку болісне), стане регулярним і звичним, постійно говоритиме вам про ваш істинний стан, свідчити про те, що відбувається усередині.

У цьому процесі може знадобитися допомога з боку. Цілюща праця ранньої Церкви не відміняла роботу лікаря, і та робота, те дослідження, обмацування, аналіз душі, яке обіцяє нам слово Боже, не скасовує необхідності звертатися до психотерапевтів та інших фахівців, проте ці фахівці, у свою чергу, не можуть замінити слово. Молитовне і усвідомлене спілкування з Писанням, з Ісусом, з писаним і живим Словом Божим, розкриває серця назустріч люблячому і грізному вістрю, вигостреній сталі, що робить розріз, який оголяє дещо несподіване та іноді страхітливе. Але, на відміну від неприємного досвіду з кухонним ножем, спілкування із словом Божим не перетворюється в побутову неприємність. Слово Боже живе та діяльне, як сказано у вірші 12, і цей двосічний меч ніколи не розтинає груди, щоб убити – але щоб очистити і зцілити.

Попередній запис

Євреїв 4:1-10 – Досягти суботнього відпочинку

Наступний запис

Євреїв 4:14-5:3 – Співчутливий первосвященик