Євреїв 9:1-10 – Стара скинія передбачала нову

«Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню. Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби. А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих. Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту. А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини. Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.»

Таксист давно змирився із ситуацією. «Що робити, – знизував він плечима. – Колись Бостон буде прекрасним містом, якщо його доведуть до пуття».

Ми застрягли в нескінченному заторі, що тягнувся від аеропорту Логан, біля берега Атлантичного океану, мало не до Кембриджа, штат Масачусетс, де ми орендували квартиру. Шлях нам перегородило масштабне будівництво – амбітний план передбачав створення нової системи доріг, якою буде легко і просто добиратися від аеропорту до Бостона і далі в сусідні міста на південь і північ.

Тут я зрозумів (а раніше жодного разу не замислювався), що коли здійснюється такий великий проект, на завершення якого знадобляться роки, а то і десятиліття, потрібні тимчасові дороги, щоб у транспортному потоці не виникало заторів. Коли скульптор висікає з мармуру статую, йому не доводиться піклуватися про зручність інших людей, яким треба одночасно з ним робити щось з тим же шматком мармуру, але, взявшись перевлаштовувати великий міський район, не можна порушувати звичайний плин життя. Адже, приміром, щодня людям треба добиратися на роботу. Значить, окрім головного плану, великого задуму в умах архітекторів, моделі під склом, виставленій напоказ у мерії, потрібен ще цілий ряд проміжних і допоміжних планів. На різних етапах доведеться відкривати додаткові маршрути в тому чи іншому напрямі, а потім закривати їх, поки не завершиться останній етап. І навіть проміжні етапи займають певний час. Тимчасові жителі, на кшталт мене, сприймали тільки один з проміжних етапів. Остаточного плану я не бачив ні на моделі, ні на мапі.

Послання до Євреїв підійшло до однієї з ключових думок: Бог із самого початку має план остаточного облаштування світу. Він із самого початку передбачив зіпсованість і слабкість Свого створіння і знає, яким чином привести світ до виправлення, подібно до того як містобудівники передбачили це стосовно міста Бостону. Але через різні причини – богослови і філософи досліджують подібні питання, а просто вірні, аналогом яких може бути той водій з Бостона, лише смутно про них здогадуються – здійснити цей план відразу неможливо. Потрібні тимчасові заходи, щоб життя поки що тривало, щоб воно мало певні правила і рамки, «аж до часу направи» (в. 10).

У цьому уривку листа триває лейтмотив, заданий у попередньому уривку цитатою з Книги Пророка Єремії. Автор повністю процитував вірші 31:31-34, щоб підкреслити: в Ісусі виконується давно обіцяний Богом «новий Заповіт», новий союз між Богом і Його народом, завдяки якому гріхи будуть відпущені і прощення не просто обіцяне, – дароване в усій повноті. Але яке відношення до нового Заповіту має такий детальний опис скинії з усією її обстановкою? Навіщо йому знадобилося згадати подвійну структуру скинії, розбирати, що там робили священики?

Ключ ми знаходимо у вірші 9. Подвійна скинія – у зовнішню частину священики входили вільно, а внутрішня була доступна тільки первосвященикам – це образ, «притча» або алегорія двох «віків», двох періодів, усередині яких здійснюється грандіозний план Божий. Не даремно автор дещо раніше попереджав, що читачам доведеться немало подумати над його словами. Зараз він висловив надзвичайно складну думку. Давайте ж зупинимося і розберемося в ній.

Подвійна структура скинії, відтворена потім в Єрусалимському Храмі, припускала, що основні події відбуватимуться в зовнішньому шатрі або, стосовно Храму, у зовнішньому дворі. Один раз на рік, у кульмінаційний момент Дня спокутування, первосвященик входив у внутрішню скинію, Святеє святих, і приносив кров у жертву за гріх. Цю картину слід пам’ятати.

Автор пропонує нам розуміти подвійну структуру як модель. Нинішній вік – величезний період аж до пришестя Месії – це пора тимчасових заходів, причому до тимчасових, як нас це не бентежить, відносяться і скинія з Храмом! Не впадайте в оману, не думайте, ніби вся ця система, як би ретельно продумана вона не була, і є остаточний Божий задум. З тим же успіхом гості Бостона могли б прийняти об’їзний шлях за нову автостраду.

Цю думку автор розвиватиме в наступних розділах. Ми вже відчуваємо, що він готовий сказати набагато, набагато більше. Кінець вірша 5 звучить, немов жалюгідний вигук професора: скільки б ще він міг включити в лекцію, якраз по цій темі, проте часу бракує або студенти доки не готові до сприйняття такого матеріалу. Назавжди залишиться невідомим, що автор хотів сказати про вівтар і ковчег, про посудини, херувими і все інше. Інші подробиці – зокрема, жертва кров’ю за «гріхи невідання» – він детальніше роз’яснить у наступних розділах. Але давайте поки що розберемося з центральною темою. Отже, в Ісусі відкрилася (повернемося до першої моєї «притчі») магістральна дорога з одного кінця міста до другого. Об’їзні шляхи ще не демонтовані, проте ними вже не варто користуватися, а тим більше підміняти ними головне шосе. Читачам пора зрозуміти, що вони можуть тепер швидко дістатися до самого центру, а якщо хтось посилає їх на стару дорогу, цю стару дорогу не треба сварити – сама по собі вона зовсім не така вже погана – але слід спокійно відмовитися від неї, бо вона вже мало придатна для використання. Дарувавши нам первосвященика Ісуса, Бог, нарешті, усе виправив. Він встановив новий Заповіт, повністю і остаточно простивши наші гріхи.

Попередній запис

Євреїв 8:7-13 – Обіцянка Нового Заповіту

Наступний запис

Євреїв 9:11-14 – Жертвопринесення Месії