«А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: Хто ти такий? І він визнав, і не зрікся, а визнав: Я не Христос. І запитали його: А хто ж? Чи Ілля? І відказує: Ні! Чи пророк? І дав відповідь: Ні! Сказали ж йому: Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого? Відказав: Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню, як Ісая пророк заповів. Посланці ж із фарисеїв були. І вони запитали його та сказали йому: Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк? Відповів їм Іван, промовляючи: Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв’язати ремінця від узуття Його я негідний. Це в Віфанії діялося, на тім боці Йордану, де христив був Іван.»
«Заявляю з усією рішучістю: я не стану висувати свою кандидатуру!»
Політики раз у раз твердять ці слова перед виборами. Ні, вони не стануть висувати свою кандидатуру. Ні, вони не стануть боротися за вищий пост. Ні, вже в цей раз вони вважатимуть за краще відпочити. І раптом – сюрприз, несподіванка! – раптом вони виступають з промовою, нібито, друзі радять, тиск з боку виборців, заради блага країни і так далі… все-таки вони виставляють свою кандидатуру. Нас вже привчили до політичного цинізму.
Але от історія про дивну людину: він привернув до себе загальну увагу, зібрав послідовників і – відмовився присвоїти якесь із звань, які йому наполегливо нав’язували. Іван, автор цього Євангелія, припускає, що нам багато що відомо про «посади» або вождів, яких чекали на той час євреї. Месія – звичайно, передусім очікування сконцентрувались на ньому. Цар з дому Давидового, він скине пригноблювачів і усіляку несправедливість і правитиме Ізраїлем, а можливо, і всім світом. Проте Іван рішуче відкидає цей титул і, схоже, не лукавить. Він не здійснює месіанських знамень.
А як щодо Іллі і Пророка?
З покоління в покоління євреї читали в Біблії про великого пророка Іллю, узятого живим на небо: перед страшним «днем Господнім» Ілля повернеться (Мал. 4:5). Про вознесіння Іллі на небеса розказано в 2 Царів 2. У ту пору багато хто чекав його повернення, як провісника нового творіння. Багато християн і, ймовірно, сам Ісус ототожнювали Івана з Іллею, нехай сам Іван цього не приймав – ще одна загадка, відповідь на яку Новий Заповіт нам не дає (Мр. 9:13).
В усякому разі Іван зовсім не бажав, щоб ширився слух, ніби він і є Ілля.
Але Ілля – не єдиний великий пророк. Ісусові сучасники вище за нього ставили Мойсея. У Второзаконні (18:15-18) Бог обіцяв, що поставить нового вождя народу – пророка, подібного до Мойсея. Цього прийдешнього пророка, подібного до Мойсея, все ще чекали за часів Ісуса (пор. 6:14), хоча більшість простих людей навряд чи проводили чітку грань між різними «фігурами», про яких вони чули і читали. Принаймні, хтось мав прийти, і чим швидше, тим краще – дуже вже погано їм жилося.
Іван відкидає і титул пророка. Священики і левіти, службовці Храму, прийшли випробувати його на вимогу фарисеїв – фарисеї були в ту пору досить впливовою групою. У них були свої причини стежити за настроєм мас. Якщо якась людина поводилася дивно і незвично, представлялася вісником Божим, фарисеї хотіли як слід розібратися в тому, що відбувається. Адже Іван справді поводився дивно. У Писанні нічого не говорилося про пророка, що занурює людей у воду, – саме так відбувалося Іванове хрищення. Для чого він робив це?
Іван і тут, і далі пояснює: він готує людей до приходу когось іншого. Єдиний титул, на який він претендує, – це «голос». Він хрестить за наказом Бога. «Голос того, хто кличе», – цитата з того ж пророцтва Ісаї, де сказано, що трава засохне, а Слово Боже «повіки стоятиме» (40:1-8). Євангеліст продовжує алюзію, що прозвучала у вступі. Чого вимагає голос? Приготувати шлях. Хазяїн будинку вже йде, приведіть дорогу до ладу.
Я живу неподалік від шумної міської вулиці. Кілька разів на день лунає сирена – поліцейський автомобіль, пожежна машина чи «швидка допомога» прокладає собі шлях через затор, кваплячись на черговий виклик. Приблизно таке ж завдання виконував Іван: протрубити в ріг, подати сигнал, щоб розчистити шлях тому, хто йшов за ним. У пролозі до Євангелія, у віршах 1-18 вже було сказано про Івана Христителя: він не був світло, але прийшов свідчити про нього (1:8). Хоча хронологічно він передує Месії, у небесній ієрархії він поступається Йому. Він прийшов перед Ним, щоб розчистити шлях.
Так дивиться на Івана Христителя весь Новий Заповіт, така його роль у проповіді ранніх християн. Для руху, що зароджувався, він – першопроходець, але, з іншого боку, існували групи Іванових учнів, які так і не прийняли Ісуса. Ймовірно, євангеліст, що знав про існування таких груп, намагається підкреслити, що сам Христитель закликав людей йти за Ісусом, а не за собою, і що Іван Христитель ніколи не відмовлявся від своїх слів.
І ще один важливий момент: усі проповідники християнства повинні наслідувати упокорювання Івана Христителя. «Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі раби ваші ради Ісуса», – пише Павло (2Кор. 4:5). Чи, кажучи Івановими словами, «Я – лише голос». У цьому його упокорювання і його справжня велич.