«Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з’явився. І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим. І я бачив, і засвідчив, що Він Божий Син!»
«Хотів би я знати: до чого тут вівця?!»
Я заглянув відвідати хворого студента. Він вчився на першому курсі, і весь інтелектуальний і культурний світ Заходу розкривався перед ним немов печера Аладіна. Подружка принесла йому альбом з мистецтва, щоб розважити, поки він не зможе сісти за стіл і працювати. Уперше юнак замислився над сенсом цих зображень.
Альбом розкрився на картині з Іваном Христителем. За традицією поряд з Іваном малюють ягняти. Іноді Іван вказує рукою на ягняти, частіше ягня стоїть поряд з ним, і немов про щось роздумує. Символічне значення іноді підкреслюється раною в боці агнця, стікаюча кров збирається в чаші. Не пам’ятаю, як виглядало ягня на тій конкретній картині – швидше за все, це була просто молода овечка поряд з високим бородатим пророком.
Я став пояснювати: є багато передань, пов’язаних з Іваном Христителем, але головна його роль у Новому Заповіті в тому і полягає, що він вів людей не до себе, а до Ісуса і в Євангелії від Івана іменував Ісуса «Агнцем Божим». На самому початку євангельської історії Іван вже вказував, як вона закінчиться і чому: Ісус повинен прийняти жертовну смерть за гріхи світу.
До кінця оповідання євангеліст цілком розкриє цей сенс. Згідно з Іваном (не Христителем, а автором Євангелія) Ісуса розіпнули того ж дня, коли в Храмі заколювали жертовних ягнят. Ісус – істинний пасхальний агнець. Іван, як багато новозавітних авторів, але на свій лад, намагається представити події життя Ісуса як оновлену і кращу історію Виходу. Бог вивів дітей Ізраїлю з Єгипту, і тепер Бог виводить Свій новий народ з ще древнішого і похмурішого рабства.
Але хто ж складає цей новий народ? У первинному Виході Бог рятує Ізраїль від темних сил світу, у даному випадку – з фараонового Єгипту. А тепер, згідно з Іваном, Агнець Божий знімає гріхи самого світу. Це означає, що рятівні Божі діяння поширюються вшир, виходять за межі Ізраїлю, охоплюють усе творіння.
Натяк на це прозвучав вже в пролозі (1:12-13). Кожен, хто прийняв Слово, повірив у Нього, народжується наново як дитя Боже. Кожен, а не тільки люди з певною генеалогією, заслугами чи атестатом. Знову і знову в Євангелії від Івана ми побачимо, як представники одвічного народу Божого, особливо їх правителі і самозвані вартові традицій, упускають сенс слів і справ Ісуса, тоді як відщепенці і навіть люди, які не належать до народу, відторгнуті від нього, уловлюють цей сенс і отримують прощення, зцілення в Божій любові, що преображає. Це потрібно зрозуміти відразу, як тільки Іван Христитель вказує нам на Ісуса – Агнця Божого, «що на Себе гріх світу бере!».
Звідки Іван знав про це? Він сам пояснює: під час хрищення Ісуса сталося щось незвичайне.
Сам обряд хрищення в цьому Євангелії не описаний, як не описана і Таємна вечеря. Автор припускає, що про це ми вже читали. Весь першій розділ пронизаний упевненістю в тому, що читачі досить знайомі з історією Ісуса. Звідси не слідує, ніби Євангеліє від Івана написане пізніше за інших: розповідь про життя і смерть Ісуса поширилася серед ранніх християн задовго до того, як набула своєї нинішньої форми. В усякому разі Іван розраховує, що його розповідь вписується в ширший контекст, і не бажає повторювати те, що нам вже відомо, вважаючи за краще замість буквального повторення замислитися над сенсом подій.
От суть свідоцтва Іванового: на Ісуса зійшов і на Ньому залишився Божий Дух. Це означає, що Він хреститиме не водою, як Іван, але Духом Святим.
І знову Іван Христитель провіщає одне з головних завдань Ісуса: цей аспект Його місії, як і Його жертовна смерть, цілком розкриється лише під кінець оповідання. Про дух ще неодноразово зайде мова в Євангелії, особливо в знаменитому уривку 7:37-39 і у великому «напутті» (розділи 14-16). Але лише в завершальних епізодах дух сходить на Ісусових послідовників. Лише тоді, коли Агнець буде убитий за гріхи світу, дух Бога живого зійде на Його народ. Лише коли Храм буде очищений і підготовлений – храм людських сердець, спаплюжений заколотом і гріхами, – присутність Божа зможе перебувати в ньому. Отже, увечері першого дня Пасхи Ісус дихнув на Своїх учнів, надавши їм Свій дух, Своє дихання, щоб віднині Він став їх духом (20:21-23).
Коли Іван Христитель на підставі баченого на власні очі проголошує Ісуса Сином Божим, цей глибокий і багатозначний вираз передусім розуміється як Месія. Ми, читаючи Євангеліє, здогадуємося, що йдеться про щось більше, адже вже в пролозі Ісус названий «Однородженим сином», який сам, – Бог (1:18). Визначення незвичайне, унікальне, що ототожнює Ісуса з Отцем і в той же час розділяє обидві особи. Ісус – Слово, Яке завжди перебуває з Богом, завжди Бог – Бог, Який став тілом. Але галілеяни і юдеї, що прямували христитися до Івана, мали зрозуміти цю фразу однозначно: Ісус – Месія, істинний цар, якому судилося звільнити Ізраїль від язичників.
Наступні два розділи підтверджують таке первинне розуміння, при цьому постійно вказуючи нам, пізнішим читачам, що насправді відбувається щось більше, щось приховане. Щоб цілком осмислити Євангеліє від Івана, потрібно весь час тримати в думці обидві ці думки, а незабаром до них приєднається третя, четверта і так далі. Як досвідчений слухач розрізняє в концерті партії окремих інструментів і чує їх єдину гармонію, так і ми повинні розрізняти частини, слухаючи ціле, тим більше, що навіть ангельський хор охоче приєднується до музики цього Євангелія.