«Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла… І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим? А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали. І промовив Ісус: Позостав її ти, це вона на день похорону заховала Мені… Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!»
Особисто я терпіти не можу, коли в книзі чи в кіно вечірка закінчується конфліктом. Письменники і сценаристи обожнюють такі штучки: гнів і образи прориваються на поверхню, члени сім’ї кричать один на одного, а гості сумно споглядають останки невдалої вечері. Напевно, для драматурга це найвідповідніша ситуація, слушна нагода повернути сюжет, але я побачивши такі сцени тягнуся до пульта, щоб перемкнути телевізор. Загальна трапеза придумана для того, щоб люди пораділи один одному, прийняли і підтримали, а не чинили безглузде насильство.
Маленька сцена, свідками якої ми щойно стали, тим більше драматична, що якраз у цей момент Ісус гостро потребує розуміння і підтримки Своїх послідовників. Світ об’єднується проти Нього, але нехай хоч би друзі тримаються разом і твердо стоять на Його боці! Але ж ні, і ми відчуваємо, як збільшується напруга.
Найочевидніший конфлікт – суперечка між Юдою і Марією. Але учитайтеся уважно в попередні рядки: «Марта прислуговувала… А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого».
Ці сестри – наші давні знайомі. Ми зустрічалися з ними в минулому розділі, зустрічалися в Луки 10. Їх портрети в різних євангелістів доповнюють один одного, виходить цілком закінчене, тривимірне зображення. Ми «знаємо» їх, як реальних людей зі свого оточення. Марта влаштувала бенкет для Ісуса і Його супутників (те ж саме описане в Луки). Марія не дозволяє сестрі грати ключову роль в епізоді – вона виходить на авансцену, причому не просто сідає біля ніг Ісуса (як це описано в Луки), а ще і намащує Йому ноги, демонстративно (і досить зухвало) обтираючи їх власним волоссям. Для цього їй довелося лягти на підлогу, поза абсолютно непристойна – все одно як на сучасній вечірці жінка підіткнула б довгу спідницю, оголивши стегна. Уявіть собі реакцію всіх присутніх: безсоромна! Що ж вона намагається сказати цими жестами – Ісусу і гостям? Ймовірно, усі були розгублені, не здогадувалися. Адже і так супутники Ісуса жили в постійній напрузі, особливо після зробленого Ним чуда і звістки про підготовлювану проти Нього змову.
Найлегше уявити собі реакцію Марти. Розсудлива сестра, поза сумнівом, визнала, що вже цього разу Марія перевищила міру, проте заговорив про це Юда. Інші учні спостерігали мовчки, збентежені і екстравагантним вчинком Марії, і Юдиним спалахом, і незрозумілим коментарем Ісуса. Іван, немов хірург, розкриває таємні виразки: Юда, каже він, запускав руку в спільну казну, так що його заступництво за бідняків не можна вважати щирим.
Але Ісусова відповідь виходить за рамки всіх цих міркувань – і практичних, і таємних. Його слова важко уявити, ймовірно, Іван розумів, що ці слова можуть здатися нісенітницею. Але в цій нісенітниці суть справи.
Із слів Ісуса виходить, що Марія зберігала дорогоцінне миро, щоб намастити Його тіло після смерті. Іншими словами, її вчинок (як і слова Кайяфи) виражає більше, ніж вона сама знає і розуміє. Її акт любові стає пророцтвом: дуже скоро Ісус помре і буде похований, причому похований з такою поспішністю, що Його тіло вже не можна буде намастити, так зробимо ж цей обряд прямо зараз.
Виходить, залишки пахощів не слід продавати для роздачі грошей біднякам, але краще їх зберегти для поховання Ісуса, і це завдання важливіше, ніж навіть милостиня і добродійність (нагадаємо, «Віфанія» означає «дім бідняків»). Значить, якби Марія не умастила ноги Ісуса миром, пахощі все одно довелося б зберегти для цієї найбільш важливої церемонії.
Заява вражаюча, тим більше у світлі постійної турботи Ісуса про бідняків, проголошених Ним благословеннях Царства, які призначені саме бідним. Єдине можливе пояснення – Ісус вірив, що Його неминуча смерть стане тією подією, завдяки якій весь світ буде зцілений, зокрема буде зцілена бідність і усі супутні їй прикрощі. Ми, хто живе по іншій бік Його смерті і воскресіння, як і раніше стикаємося зі світом бідності, і всіх пов’язаних з нею бід, маємо право задатися питанням, чи завжди церква дотримує пріоритети, задані Ісусом.
Та все ж від зіткнення між Марією і Юдою нам не піти. Подібні сцени прямо-таки волають до читача: «А де ти? З ким ти ототожнюєш себе?»
Чи готові ми ототожнити себе з Марією, що забула про сором, яка принесла в дар і поклоніння Ісусу все, що мала, нехтуючи і образою сестри, що виконувала всю важку роботу по дому, і гнівом чоловіків, що зібралися в цій кімнаті, які, що називається, не ручаються за себе, коли жінка публічно розпускає волосся; нехтуючи і кепкуваннями людини, яка усьому знає ціну і ні за чим не визнає справжньої цінності?
Чи ми на боці обережного, хитрого Юди, який уміє зберегти свою репутацію (таким він був в очах більшості знайомих): його обов’язок – розумно витрачати мізерні кошти супутників, які не могли розраховувати на постійний або скільки-небудь великий дохід; він повинен був задовольняти їх потреби і щось відкладати на користь бідних. Юда регулярно займався добродійністю, навіть коли він виходить під час Таємної вечері (13:29), учні припускають, що він пішов потурбуватися про бідняків. Забудьте природне бажання дистанціюватися від Юди, бо ви знаєте, навіть у цей, майже вже останній момент, ніхто з учнів не підозрював його в зраді. Чи не розрізняєте ви його обличчя, тінню, відблиском, коли дивитеся в дзеркало? Чи ви залишилися в кухні разом з Мартою? Якщо так, яке ставлення викликали у вас Марія і Юда, як ви реагуєте на їх суперечку? І що кажуть вам слова Ісуса, що означає для вас Він сам?