«Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!
Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх. Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє. Це Я вам заповідую, щоб любили один одного ви!»
Уявіть собі, що маленька дитина, залишившись без нагляду, зайшла в кухню і почала натискати на всі кнопки. Вона не зробить нічого корисного, швидше, влаштує пожежу. От що відбувається, коли чимось користуються неправильно, скажімо, виймають слова з контексту. Автор щойно процитованих рядків прийшов би в жах побачивши те, як ними зловживали.
«Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх», – каже Ісус (в. 13). Це істина, прекрасна і славна істина. Ісус вже йде назустріч Своїй смерті, життям і смертю підтверджуючи Свої слова (див. вірші 10:11, 13:1). Ми вже бачимо, так би мовити, тінь навислого попереду хреста, коли Ісус спершу говорить про любов, що віддає життя за своїх друзів, а потім називає учнів друзями (в. 14). Але в Першу світову війну (1914-1918) цей вірш повторювали знову і знову в проповідях і публічних виступах, його поклали на музику і співали хором, усе лише з однією метою: переконати молодих людей, зовсім хлопчиків, відправитися на фронт, виконувати накази офіцерів і померти за свою країну.
І вони гинули – десятки і сотні тисяч. Вірю, Бог шанує самовідданість і жертву тих, хто щиро і благородно виконував свій обов’язок або те, що вважав обов’язком. Але я впевнений, що Бог засудить людей, що використовують цей або будь-який інший біблійний текст як риторичний прийом, щоб чинити моральний тиск на інших, замість того, щоб поставити самим собі запитання: «Чому ми робимо це? Якщо вже війна стала необхідністю, чи обов’язково воювати саме так? Чи дійсно усі ці «жертви» (як охоче говорили про жертви, про «останнє і остаточне жертвопринесення», забуваючи, що якраз людські жертвопринесення «остаточно» і беззастережно заборонені ще Старим Заповітом) – невже ці жертви стали єдиним способом виграти війну, і як ми потім відбудовуватимемо і відновлюватимемо світ?
Відколи в IV столітті християнство стало офіційною релігією Римської імперії, з’явилася і спокуса ототожнювати «свій» погляд з поглядом Бога. Як не дивно, чим менш християнською стає Західна Європа у своєму світському житті, тим більше її керівництво прагне ототожнити себе з християнською мораллю (зрозумілій по-своєму), а в результаті в обох світових війнах XX століття армії, що протистояли одна одній, були укомплектовані капеланами, які молилися про послання перемоги, – лише для них.
І як дивно звучить цей вірш в уривку, де мова йде про любов, а не про війну. У повному небезпек і поганих помислів світі не можна робити вигляд, ніби ми можемо уникнути важких рішень. Але одна з головних небезпек, один з найпоганіших помислів – перетворити війну на основний спосіб рішення проблем, вихваляти зброю і, кінець кінцем, ототожнювати право з силою. Чому ми так високо цінуємо справедливість? Бо знаємо, як складно влаштований цей світ. Але головне призначення справедливості – «обнулити» ситуацію. Прибрати усе зайве, звільнити місце для тієї роботи, яку здійснює любов.
Людське законодавство не може регулювати любов. Любити наказує нам Бог завдяки Ісусу. Людині і християнинові слід вчитися осягати відмінність між тим, чого не може добитися закон, і тим, що Бог може і чого Він домагається любов’ю. Ця найважливіша з таємниць розкривається перед нами в цьому уривку.
Заповідь любові дана тим, хто сам вже виконав усе, що може здійснити любов. Мати, що любить свою дитину, створює обстановку («контекст»), в якій дитина буде вільна взаємно любити її. Якщо правитель дійсно любить свій народ і підтверджує свою любов благородними і самовідданими рішеннями, він створює обстановку, в якій піддані можуть відповісти йому взаємною любов’ю. Викривлення, пародія на ці справжні стосунки із страхітливою ясністю відтворена в антиутопії Джорджа Орвелла «1984»: тиран, тоталітарний «Великий Брат», що пригноблює і залякує населення країни, законодавчо наказує підданим «любити» його. І – найстрашніше: люди, що спочатку опиралися такій «любові», після промивання розумів і справді виконують наказ. Наприкінці книги герой стає «щасливим». «Він полюбив Великого Брата». Читач розуміє: людина перестала бути людиною.
Але Ісус заповідає нам любити один одного і перебувати в Його любові, бо Він сам вже виконав і ще виконає до кінця найбільший подвиг любові. Він прийшов не позбавити нас людського початку, а посилити його в нас. Він прийшов дарувати нам свободу і радість (в. 11), а не рабство і негідну людини апатію. Він хоче, щоб ми принесли довговічні плоди (в. 16). Що це за плоди? Рішуча зміна, яка станеться з нами, коли ми полюбимо когось, як Ісус любить нас. Чи одне рішення, один вчинок, який ми наважимося зробити і який, хоча в той момент ми цього і не розуміємо, щось змінить у нашому світі. Любов олюднює обох – і того, хто любить, і предмет його любові.
І в основі цієї любові упокорювання, бо ми розуміємо, «хто тут головний». «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас» (в. 16). Одного разу в радіоінтерв’ю мене запитали, яку релігію я б вибрав, якби мені довелося вибирати. Я відповів, що сама ідея «вибору релігії» невірна. Релігія – не товар, тут не доводиться вибирати і порівнювати, хоча багато людей нині намагаються і це питання вирішити за ринковими правилами. Але в такому разі потрібно попередити людей, що Ісус – не «релігія». Християнство припускає особисті стосунки, взаємну любов і вірність тому, Хто вище всякої міри полюбив нас. Відчути і підтвердити цю любов ми можемо все тим же простим, істинним, небезпечним і важким способом: полюбити один одного.