«От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичувати Його. Вояки ж, сплівши з терну вінка, Йому поклали на голову, та багряницю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І били по щоках Його…
Тоді вийшов назовні ізнову Пилат та й говорить до них: Ось Його я виводжу назовні до вас, щоб ви переконались, що провини ніякої в Нім не знаходжу. І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пилат до них каже: Оце Чоловік! Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: Розіпни, розіпни! Пилат каже до них: То візьміть Його ви й розіпніть, бо провини я в Нім не знаходжу! Відказали юдеї йому: Ми маємо Закона, а за Законом Він мусить умерти, бо за Божого Сина Себе видавав!»
В Оксфордському музеї зберігається безліч скарбів, створених в інші віки і привезених з далеких країн. Коли я востаннє зайшов у музей, я наткнувся на пам’ятники, які справили на мене найсильніше враження, хоча я не назвав би їх красивими чи навіть унікальними. Ці пам’ятники показали мені ту сторону історії, про яку я раніше не думав.
То були статуї римських імператорів. Головний коридор музею уставлений ними – статуями римських імператорів і членів їх сімей. Цілком звичне видовище. Вони цікаві для історика, але звичайна людина, глянувши, скаже лише: «Так от як виглядав Тиберій або там Гай Калігула».
Але тут я згадав, де були знайдені ці статуї, звідки їх привезли в Оксфорд. Їх знаходили в найдальших кінцях імперії, де завгодно, тільки не в самому Римі. У Римі знаходився живий імператор, а тому не було особливої необхідності в його статуях (звичайно, декілька штук стояло і в Римі). Але в провінціях – у Галії (нинішній Франції), в Реції і Малій Азії (на території нинішньої Туреччини), в Єгипті і в деяких інших місцях були встановлені ці пам’ятники. Портрети імператора і його близьких, набагато більше натуральної величини.
Навіщо?
Для того, щоб місцеві жителі бачили своїх начальників. Римляни не першими вигадали це, не були вони в цій справі і останніми. Вони ставили всюди свої зображення, щоб місцеві жителі дивилися на них і казали: от люди, які правлять нами. От людина, якій ми присягали на вірність. От той, хто несе всесвіту мир і справедливість.
(І тихенько додавали: от людина, якій ми платимо такі високі податки! От той, чиє військо перебило всіх наших хоробрих чоловіків! От той, кого ми всі мріємо позбутися.)
Звичай правителів ставити в країнах, що належать їм, власні зображення варто пригадати, коли ми перечитуємо перші розділи Біблії. Буття 1: Бог створив небеса і землю. Він створив море і сушу, рослини, риб, птахів і тварин. Це Його світ, світ, яким Він править. І Він хоче, щоб цей світ покорявся Йому з любов’ю і вдячністю.
І в цьому новому світі Бог поміщає Свій образ, Свою статую. Але оскільки це Бог, а не людина, Він створює не статую з каміння чи дерева, а живу істоту, у чомусь схожу з тваринами, у чомусь від них відмінну. Цей образ даний світу для того, щоб завдяки йому Бог мудро і з любов’ю правив Своїм новим світом. І все творіння, покоряючись цьому образу Божому, віддасть належну честь Творцеві.
Образ Божий – людство (Бут. 1:26-28). За образом Божим створені вони, чоловік і жінка. Бог велів першій парі плодитися і розмножуватися, наглядати за садом і тваринами. Створення людства доводиться на шостий день творіння, на п’ятницю. Після цього Бог відпочиває – Його труд завершений.
Автори Старого Заповіту прекрасно знали, що цей образ людства, правлячого Божим світом під вищою владою Божою, який розкриває і здійснює мудру владу Бога над творінням, цілком відповідає їх образу ідеального царя. Іноді, як при читанні Псалму 8, навіть важко вирішити, чи йде мова про все людство або про царя, або про них обоє. У деяких писаннях «премудрості» Старого Заповіту і в пізнішому юдаїзмі відбуваються частенько такі ж збіги. Кожній людині потрібна мудрість, щоб вважатися цілком людиною, але істинними мудрецями визнавали царів, і кращим серед них був Соломон.
Пригадаємо початок Євангелія від Івана, довгий і виважений пролог, що оповідає про творіння і нове творіння. Цей пролог досягає кульмінації у вірші 14, який в Івана 1 є еквівалентом віршів 26-28 з першого розділу Буття. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами». Той, хто був з Богом, той, хто був Бог, перебував з Отцем, причетний Його природі і любові, став людиною. Так і мало бути, так і тільки так: настав шостий день творіння, щось більше, ніж шостий день творіння.
Тепер, згадавши історію творіння і історію римських імператорів, повернемося того ранку п’ятниці, шостого дня єврейського тижня, до римського прокуратора і його незвичайного арештанта. Прокуратор велів нарядити Ісуса як балаганного царя; терновий вінець і ляпаси, якими нагородили Ісуса воїни, показують, що вони думали про Його претензії. Пилат виводить Його до натовпу і вимовляє слова, чий відгомін тривожить нас донині: «Оце Чоловік!»
Оце Чоловік! Істинний образ Бога істинного. От той, хто приніс у світ мудрість Божу. От живе втілення Бога, той, у кому невидимий Бог став видимим. От цар. От дихаюча статуя імператора над усіма імператорами, послана у світ, щоб світ бачив Свого справжнього правителя. Бунтівні піддані сміються над Ним, б’ють Його по обличчю і вимагають крові. Він уявив Себе Сином Божим, кричать вони.
Що ж, читачам Івана вже відомо, що Ісус і дійсно поводився як людина, що несе світу образ Божий. Його особисте, інтимне знання Отця, яке Він розділив з друзями, не може бути чимось середнім – це або суцільна брехня, або правда. Але – і тут з’являється нова думка, навіть передвістя якої в Бутті ще не прозвучало, – усе це, небажання розуміти, звинувачення, корона з терну, ці шипи (теж частина творіння), що терзають обличчя Володаря творіння, і усе інше, усе так і мало статися, якщо образ Божий виявляється на території, що належить Богу і повстало проти Нього. «У світі був» – тепер ми розуміємо, що Іван має на увазі під «світом». Однієї цієї короткої фрази достатньо.
Коли живий, люблячий Бог сам, в особі єдиного Сина приходить до нас, бунтівників, щоб жити серед нас, у світі, який Він створив і який Він як і раніше любить, Він приходить не як супермен, не як герой, що кидає бунтівників під копита своєї кінноти і під колеса своїх бойових колісниць. Ця жива статуя, яка повинна розкрити поганим підданим справжню природу їх володаря, неодмінно набуває того вигляду, який нині має Ісус, цар юдейський, увінчаний короною з шипами. Безневинний цар, істинна людина, людина, що відкривала істину, звинувачена в блюзнірстві. Оце Чоловік.
Ісус йде на хрест, а ми все ще повторюємо ці слова. Чоловік – істинний образ Божий, каже нам Іван. Ісус, передвічне Слово, втілився в наше тіло. Дивіться на цього Чоловіка, і ви побачите люблячого Бога живого – пораненого і скривавленого.