«А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники. І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму всіх, вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи. І сказав продавцям голубів: Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового! Тоді учні Його згадали, що написано: Ревність до дому Твого з’їдає Мене! І обізвались юдеї й сказали Йому: Яке нам знамено покажеш, що Ти можеш робити таке? Ісус відповів і промовив до них: Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його! Відказали ж юдеї: Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три дні поставиш його? А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писання та в слово, що сказав був Ісус. А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Ймення, побачивши чуда Його, що чинив. Але Сам Ісус їм не звірявся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було.»
Уявіть собі таку сцену в школі. Учні складають випускні іспити, учителі готуються до батьківського дня, коли родичі і друзі приїдуть відвідати школярів. Усі розбурхані, наближається завершення і кульмінація навчального року.
Раптом двері в приймальню директора розчиняються, входить старшокласник, з ним – невелика група друзів. Він прямує прямо до столу, де секретар розкладає стопки екзаменаційних квитків, перевертає стіл і розкидає папери по всій кімнаті. Потім він уривається в особистий кабінет директора і помахом руки збиває на підлогу листи і документи, інструкції, запрошення, з такою старанністю приготовані до свята.
Обернувшись до здивованих глядачів, хлопець заявляє:
– Усе це містечко прогнило! Суцільна корупція знизу доверху! Ганьба і сором!
Тут прибігає директор.
– Хто надав тобі право поводитися так?! – вигукує він.
– А, можете мене виключити! – недбало кидає старшокласник. – Виженіть мене зі школи, і все тут. Нічого, я вступлю в університет, вивчуся на юриста і одного прекрасного дня я покінчу з цим закладом. І з усією вашою системою покінчу! – І з цими словами він гордо віддаляється.
Намальована нами сцена дає лише часткове уявлення про ту, що розігралася в Храмі. Немає паралелей, адекватних вчинку Ісуса; треба усвідомити цей епізод як він є, як щось унікальне, і постаратися також зрозуміти той сенс, який вкладає в нього Іван. Бо це – ще один момент, коли ангели сходять з небес на землю і знову підіймаються на небеса.
Храм – живе серце юдаїзму. Це не просто сусідня церква, це осереддя богослужіння, музики, політики, громадського життя, національних свят і національної скорботи. Тварин (живих і мертвих) там було більше, ніж у будь-якому селі чи на ринку, але над усім височів головний сенс храму – це місце, де Господь Ізраїлю, YHWH, обіцяв жити посеред Свого народу. Тут – сенс і виправдання цього народу, його життя і устрій.
І тут з’являється нікому не відомий пророк з Галілеї, і все рушиться. Читачі, що з дитинства знають цей епізод, не здогадуються, наскільки шокуючим був вчинок Ісуса, от чому я визнав за потрібне навести як паралель якусь сучасну ситуацію (хоча нічого рівного немає і бути не може). Напрошується питання: чому Ісус так вчинив? Чим Йому не догодив Храм? І що означає відповідь, яку Він дав на вимогу знаку, знамення?
Але спочатку треба розглянути ще одне питання. Якщо порівняти Євангеліє від Івана з синоптиками, там виявиться схожий епізод, проте Матвій, Марко і Лука поміщають цю сцену в Храмі ближче до кінця громадського служіння Ісуса, коли Він востаннє приходить в Єрусалим, тут же Іван з неї починає. Безліч учених намагалися визначити вірне датування, а також розібратися, чи дійсно цей епізод мав місце.
На користь раннього датування, як у Івана, свідчить те міркування, що у Матвія, Марка і Луки Ісус за все Своє доросле життя жодного разу не приходить в Єрусалим, так що в них немає іншого виходу, окрім як віднести цей епізод до останніх днів Його життя, але в Євангелії від Івана Ісус приходить в Єрусалим неодноразово, і якщо подібний вчинок Він зробив на самому початку, деякі речі стають зрозуміліше, наприклад чому з Єрусалиму в Галілею явилися посланці випитувати, хто ж такий Ісус (наприклад, Мр. 3:22; 7:1), і чому на той час, коли первосвященик наважився нарешті діяти, звинувачувальний матеріал проти Ісуса вже був накопичений (Ів. 11:47-53).
Але неважко зрозуміти, який сенс вкладає в цю подію Іван. Він приурочує його до Пасхи, а Ісуса він вже назвав Агнцем, Пасхою Божою, і от Агнець приходить в Єрусалим у свято звільнення, відпущення, порятунку з рабства – Пасха була спогадом про Вихід. Іван каже нам: вчинок Ісуса в Храмі – це ключ до того нового сенсу, який Він надасть Пасхі. Звідси починається осмислення інших пасхальних епізодів Євангелія, зокрема в розділі 6 і, розуміється, у фіналі, який почне відбуватися з розділу 12.
Досить очевидно також і ставлення самого Ісуса до Храму. Він явно вважає цю установу прогнилою, яка накликала на себе Божий суд. Не для торгівлі створене святилище, що перетворилося нині на базар.
І тут посіяне зерно того сенсу, яке тільки дає перші паростки, а потім проросте і перетвориться на хащі: зв’язок між подібними вчинками і долею Ісуса. Коли Його запитують, за яким правом Він так чинить і вимагають знамення, Він – таємничо, натяками – вже заговорює про Свою смерть і воскресіння.
Він – Храм істинний, Він – Слово, що сталося тілом, осереддя, де мешкає Божа слава. У євреїв зберігся древній переказ про прийдешнє руйнування і відновлення Храму. Один раз це вже сталося; багато хто думав, що історія повториться. Ірод Великий почав відновлення Храму, і через сорок шість років його сини завершили будівництво. Ісус підхоплює передання і застосовує його до Себе. Він – та реальність, на яку спрадавна вказував Храм. Його смерть і воскресіння стануть реальністю, на яку вказує Пасха і увесь обряд її святкування.
У двох яскравих сценах розділу 2 Іван вводить практично всі основні теми свого Євангелія, даючи нам достатньо поживи для роздумів. Тепер потрібно зрозуміти, до чого все це веде, але, як часто буває в Івана, закінчує він натяком на те, як потрібно реагувати на подібні ситуації. Якщо ви бачите знамення, так довіртеся ж Ісусу. Увіруйте в Нього, адже Він – єдиний, хто знає вас наскрізь.