«Був один чоловік із фарисеїв Никодим на ім’я, начальник юдейський. Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде. Ісус відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства. Никодим Йому каже: Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись? Ісус відповів: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений. Відповів Никодим і до Нього сказав: Як це статися може? Ісус відповів і до нього сказав: Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш? Поправді, поправді кажу Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, Людський Син, що на небі.»
Кудись загубилося свідоцтво про народження.
При переїзді такі речі трапляються. У старому будинку я знав, де лежить моя метрика. Звичайно, могли і викинути випадково при зборах, але я здогадувався, що документ просто поклали в дуже правильне місце – у таке правильне, таке затишне, що мені його тепер не знайти.
Добре ще, що документ не був мені терміново потрібен. Достатньо паспорта і інших паперів, що засвідчують особу. Але якщо свідоцтво про народження так і не відшукається, доведеться добувати нове, тобто поїхати в моє рідне місто і заплатити, щоб видали копію з архіву.
Що, власне кажучи, засвідчується свідоцтвом про народження? Сам факт появи на світ, зрозуміло. Оскільки я існую, я, зрозуміло, колись і десь народився. І хоча я без метрики не можу довести, коли і де це сталося, це дрібниці в порівнянні з непорушним фактом мого існування і народження.
Коли християни обговорюють концепцію «нового народження», «другого народження» або «народження зверху», вони часто забувають цей простий факт. Деякі люди переживають початок християнської віри як величезну, приголомшливу подію, з драматичним наростанням напруження, тяжким моментом ухвалення рішення, приливом полегшення, радості, збудження і прощення. Потім вони піддаються спокусі, а на певних етапах розвитку європейської культури ці спокуси надзвичайно сильні: їм починає здаватися, ніби сам момент прийняття віри і складає суть християнської віри, неначе Господу важливо забезпечити кожну людину чудовим духовним переживанням, про яке надалі можна згадувати з радістю і ентузіазмом.
У такому разі залишається лише помістити свідоцтво про народження в рамку і повісити на стіну – нехай усі гості милуються. Адже принципово важливий не момент народження (хоча іноді буває треба довести, де і коли мала місце ця подія). Важливе інше: що ти живеш зараз, живеш день у день, від одного моменту свого життя до іншого. Важливий стан здоров’я, сили, мета в житті. Фізичний акт народження важкий і болючий не лише для матері, але і для немовляти, але кому спаде на думку все життя обговорювати обставини свого народження – хіба що за трагічною випадковістю людина на все життя залишилася калікою. Треба звикати до себе такого, який ти нині.
Отже, коли Ісус затіває розмову з Никодимом про нове народження, а Іван виділяє цю розмову, поміщаючи її першою серед усіх філософських бесід, які Ісусу належить провести в цьому Євангелії, не варто думати, що нас закликають увесь час згадувати і обмірковувати власне духовне народження. Зрозуміло, сам факт духовного народження значущий. На жаль, немало людей, як у церкві, так і за її межами, живуть так, що хочеться повернутися до першооснови і розібратися, чи відбулося взагалі їх духовне народження. Але усюди, де є ознаки життя, набагато правильніше живити і берегти це життя, а не витрачати увесь час на обговорення обставин народження.
Щоб цілком зрозуміти слова Ісуса Никодиму, треба врахувати особливості тієї культури: у контексті юдаїзму, знайомому Ісусу і Никодиму, слова про нове народження звучали особливо різко, оскільки велике значення мало народження «у правильній сім’ї». Для єврея принципово важливо було, що він – нащадок Авраама. Зрозуміло, інші подробиці також мали значення, але це – головне. Тепер же Ісус заявляє, що Бог має намір створити Собі нову сім’ю, і походження від Авраама вже недостатнє. Треба народитися знову, народитися зверху (одне і те ж грецьке слово має обидва значення і, ймовірно, ми повинні мати на увазі обидва значення з упором на «зверху», оскільки ініціатива, як і в 1:12-13, залишається за Богом).
Ісус говорить про нове народження в тих самих термінах, з якими ми вже зустрічалися в 1:33. «Вода і дух» припускають подвійне хрещення: хрещення водою, яким людина приєднується до руху Царства (початок цьому руху поклав Іван Христитель і підхопили учні Іванові, 3:22; 4:1-2), і хрещення духом, нове життя, що підіймається зсередини людини, дар Ісуса – головна тема, якій присвячено все Євангеліє.
Ці два хрещення тісно взаємопов’язані. У ранній церкві ніхто не брався стверджувати, ніби хрещення духом настільки важливіше, що прекрасно можна обійтися без хрещення водою. Час від часу виникала інша проблема: людям здавалося, ніби хрещення водою вирішує всі проблеми і про хрещення духом турбуватися вже не обов’язково (це питання обговорюється, приміром, в 1Кор. 10:1-3). Але суть цього уривка полягає в тому, що для входження в Царство Боже віднині потрібно саме таке подвійне народження, яке і зовні вводить людину в общину Ісусових послідовників (хрещення водою) і внутрішньо дарує їй нове життя, коли дух пробивається зсередини, немов життєдайне джерело (хрещення духом). У вірші 3 Ісус заявляє навіть, що без такого хрещення і не побачиш Царства Божого. Навіть краєчком ока не побачиш, вже не кажучи, щоб увійти до нього.
Тут, як і в 1:12-13, нам твердять: Царство Боже віднині відкрите всім і кожному. Дух мчиться нам назустріч, як свіжий весняний вітер (в. 8 – слід врахувати, що і єврейською, і грецькою «дух» і «вітер» позначаються одним і тим же словом), і жодна людська сім’я, плем’я, організація, система не можуть встигнути за ним. Відкрити вікно, впустити цей свіжий вітер – не так просто рішитися, особливо важко це Никодиму і подібним до нього людям, які все вже улагодили, розсортували, привели до ладу і задоволені життям.
Але якщо ми не вслухаємося в цей грізний текст, то не почуємо євангельську звістку в цілому. У віршах 10-13 ми уперше натрапляємо на розмови Ісуса про нове знання, навіть про новий спосіб, новий вид знання, що сходить з небес, від Бога.
Від Никодима потрібне чимале упокорювання, щоб прийняти такі слова, адже він – людина немолода, шанована. Проте таке знання, нове знання і новий вид знання, дарується Сином Людським. У 1:51 нам вже було сказано, що Він стане сходами, що сполучають два виміри Божого світу, небесний і земний. Щоб осягнути не лише небесний світ, але і той особливий спосіб, яким віднині Бог сполучає небо і землю, треба прислухатися до Ісуса і піти за Ним Його шляхом.