«По цьому прийшов Ісус та учні Його до країни Юдейської, і з ними Він там проживав та христив. А Іван теж христив в Еноні поблизу Салиму, бо було там багато води; і приходили люди й христились, бо Іван до в’язниці не був ще посаджений. І зчинилось змагання Іванових учнів з юдеями про очищення. І прийшли до Івана вони та й сказали йому: Учителю, Той, Хто був із тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ото христить і Він, і до Нього всі йдуть. Іван відповів і сказав: Людина нічого приймати не може, як їй з неба не дасться. Ви самі мені свідчите, що я говорив: я не Христос, але посланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась! Він має рости, я ж маліти. Хто зверху приходить, Той над усіма. Хто походить із землі, то той земний, і говорить поземному. Хто приходить із неба, Той над усіма, і що бачив і чув, те Він свідчить, та свідоцтва Його не приймає ніхто. Хто ж прийняв свідоцтво Його, той ствердив тим, що Бог правдивий. Бо Кого Бог послав, Той Божі слова промовляє, бо Духа дає Бог без міри. Отець любить Сина, і дав усе в Його руку. Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває.»
Мільйонам телеглядачів у всьому світі запам’ятався той момент, коли леді Діана збилася, вимовляючи шлюбну обітницю під час весілля з принцом Чарльзом. Не така вже серйозна помилка – в її аристократичного чоловіка стільки імен, от вона і переплутала їх порядок. Вважаю, священики, що спостерігали за церемонією, нерідко потихеньку усміхалися в подібних випадках.
Коли я звершую обряд одруження, я бачу, як нервують усі учасники. Звичайно, якщо багатодітні батьки вже не першу дочку заміж видають, їм трохи легше. Але для більшості шлюб – поворотний момент у житті. Жених і наречена, подружки нареченої немов розігрують ролі в прекрасній і дивній п’єсі на очах у рідних і друзів. Що ж дивного, якщо вони раптом вимовляють не ті слова або не в тому порядку?
Є і інші чинники, які сприяють помилкам, окрім страху перед публікою. Іноді батьки з одного боку невдоволені цією партією, старі друзі або навіть наречена, жених чимось стурбовані. На весіллі може виявитися прихильник, який сам хотів одружитися на цій дівчині. Він храбрує, але на душі в нього кепсько.
От який образ має на увазі Іван Христитель, коли із задоволенням приймає звістку про розпочату діяльність Ісуса, і про Його успіх. Іванові учні думали, напевно, що Іван позаздрить Ісусу чи обуриться: як же так, адже він першим почав христити! Хто міг знати, що скоро вже Ірод ув’язнить Івана, а там і стратить. Його послідовники сподівалися, що рух Христителя ростиме і поширюватиметься, їм не сподобалося, що людина, яка нещодавно складала частину цього руху, тепер відкололася і очолила власну «секту». Іван заспокоює їх – так і має бути, Ісус здійснює задум Божий, а сам Іван вже зробив те, що було доручено йому. Він подібний до дружки жениха, і в нього немає анінайменшого наміру в останню мить умкнути, привласнити наречену.
Образ наречених – не просто вдалий приклад, що показує, що Іванові послідовники ревнували до Ісуса, але сам Іван дивився на ситуацію по-іншому. У Старому Заповіті і в юдейській традиції Месія часто іменується женихом: Він явиться і зробить Ізраїль своєю нареченою. За цією традицією стоїть не менш важливий образ YHWH, Бога Ізраїлю, що обручається з Ізраїлем, як зі Своєю нареченою. Ми не можемо довести, що Іван Христитель мав на увазі саме цей образ, але з усією очевидністю автор Євангелія бажає нам показати, що Іван визнавав в Ісусі Месію, прийдешнього царя Ізраїльського, а себе таким не вважав.
Іван – автор Євангелія – також пропонує нам черговий (і не останній у цьому Євангелії) приклад того, як різні люди, зустрічаючись з Ісусом, вчаться (говорячи словами Клайва Л’юїса) грати великі ролі без гордості і малі без зніяковіння. Під кінець його оповідання (21:20-23) Петро зрозуміє, як важливо не порівнювати себе з іншими і не гадати, чий статус вищий або нижчий, а просто йти за Ісусом. Але вже зараз Іван Христитель доповнює своє свідоцтво про статус Ісуса, стверджуючи, що його, хто вказав людям на Ісуса, не засмучує і не кривдить Його успіх, а тільки радує. Якщо люди приходять до Ісуса – але ж в цьому і полягала місія Івана!
Останні вірші цього розділу іноді розглядають як продовження слів Івана Христителя, але це більше схоже на авторський коментар до розділу в цілому. Такі ситуації виникають у книзі неодноразово – довгий монолог плавно перетікає в авторський коментар. Іноді увесь уривок 3:14-21 або якась його частина розглядається як продовження мови Ісуса, що почалася у вірші 5. Такі контексти треба вивчати повільно і з молитвою. Автор як би звертається до нас: «А де в цій картині – ти?»
Автор Євангелія протиставляє Ісуса, Який «прийшов з небес» – і «земного». «Земний» – не Іван Христитель, він був «посланий Богом» (1:6; 1:33; 3:27). Але на світі є безліч людей, чиє життя і вчення залишалися виключно «земними», і вони продовжували змагатися з Іваном і Ісусом, а потім з наставниками ранньої Церкви за слух, розум і душу євреїв і язичників. Це ж питання стоїть і нині: до кого повинні прислухатися люди? Кому вони довіряться, за ким підуть?
На жаль, занадто часто люди довіряються тому, у чиїй звістці відсутнє дихання небес, немає ні ознаки життя, що таїться в особливому вимірі Божого світу, а більшість тих, до кого посланий Ісус, не прийняли і не приймають Його слова (1:10-11). Наприкінці шляху нас чекає гнів, і не тому, що Бог – диктатор або тиран, але тому, що земля і все земне зотліє. Але кожен, хто приймає це слово, хто визнає, що Бог в Ісусі каже істину, дарує в Ньому Свій дух миру, виливає через Нього Свою любов – така людина вже набула в самій собі життя, яке, подібно до Сина, виходить з небес.