Івана 3:14-21 – Змій і любов Божа

«І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого. Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони.»

– На змію не наступи!

Остання настанова – і дружина відпустила мене прогулятися в горах. На кілька місяців доріжки були закриті через небезпечної епідемії серед тварин, і ті тварюки, які зазвичай уникають людських стежок, усю весну насолоджувалися надлишком свободи. На Британських островах водиться мало отруйних змій, але з гадюкою зустрітися теж неприємно. Погано собі уявляю, щоб я став робити, якщо б наступив на гадюку.

На щастя, на прогулянці жодна змія мені не зустрілася. Та проте я почав перебирати різні символи і передання, пов’язані зі зміями. Змій у райському саду і змія Ананта, шанована в деяких різновидах індуїзму, містичний змій – предок ацтеків і «древній бог природи», якому і зараз поклоняються подекуди в Африці, змія в поезії, у мистецтві, у медицині, не кажучи вже про психоаналіз. Образ змія або змія з незапам’ятних часів хвилює людську уяву.

У багатьох культурах змій – істота могутня і швидше блага або корисна, хоча і небезпечна, в інших, зокрема в більшості єврейських і християнських традицій, змія – безумовно, негативна сила, втілення світового зла або гріха в людській душі. Що робити побачивши змію? Це питання частенько переіначується: що робити з гріхом, з тим, що різні народи розуміють під гріхом?

У цьому уривку ми знаходимо ясну, упевнену відповідь, і ця відповідь зробила істотний вплив на подальший розвиток культури і релігійної думки. Вірш 14 нагадує епізод з Чисел 21:5-8. Під час мандрів пустелею ізраїльтяни стали ремствувати на Мойсея і були покарані: їх табір заполонили отруйні змії, багато хто загинув від укусів. Бог вказав Мойсеєві на цілющий засіб: зробити бронзового змія, виставити його на високій жердині. Всякий, подивившись на змія, видужував від укусу змії. Цей змій, що обвив жезл, і понині в багатьох культурах залишається символом зцілення, ми бачимо його навіть на вивісках аптек.

Бронзовий змій зберігався в скинії як священний предмет. Багато століть потому цар Єзекія переконався, що народ поклоняється змієві і розламав його на шматки (2 Царів 18:4). За часів Ісуса одному єврейському автору здалося необхідним підкреслити, що ізраїльтян врятувала не бронзова статуя, а цілюща сила Божа (Премудрість Соломона 16:7). Це дає нам уявлення про надзвичайну владу символу, і тим більше для нас важливо правильно уявити вірш 14, щоб усвідомити місію Ісуса.

Це єдине місце в усьому Новому Заповіті, де згадується бронзовий змій. Тут, з усією очевидністю, йдеться про прийдешню смерть Ісуса. Мойсей підняв змія на високій жердині, щоб люди могли з усіх боків бачити його, і так само Син Людський буде піднесений, щоб ті, хто повірив у Нього отримали вічне життя. Усе людство було уражене смертельною хворобою, і єдине зцілення – кинути погляд на Сина Людського, вмираючого на хресті і набути життя, увірувавши в Нього.

Символи завжди таємничі і глибокі, але все таки хочеться поставити запитання: що спільного між розп’яттям Ісуса і бронзовою статуєю, прибитою до жердини? Хіба змій – вирішення проблеми, а не її джерело? Невже Іван порівнює Ісуса з отруйною змією, що несе людям хворобу?

Ні, звичайно ж, ні. Він каже – і тут, і далі у своїй книзі, аж до розповіді про розп’яття, – що зло, яке захопило світ і пустило коріння в душі кожної людини, якимсь чином отримало право «відігратися» на Ісусі. Побачивши Ісуса на хресті (розіпнутого або «піднесеного», як неодноразово повторює Іван в Євангелії; хрест – піднесення, майже прославляння) ми повинні розуміти, що бачимо наслідки гріха, в яких загрузнули всі ми. І ми бачимо, що Бог зробив для нас.

Ми бачимо любов Божу. Іван повертається подумки до вірша 1:18 і до самого початку, до вірша 1:1-2, щоб підкреслити: коли Ісус прийняв смерть на хресті, це було вище, найнаочніше і найдраматичніше вираження Божої любові. Це не катастрофа або нещасний випадок, і не можна докорити Богові в тому, що Він дозволив лиху статися з кимсь іншим. Хрест – головна риса в тому новому образі Бога, який малює Іван. Віднині він буде відомий народам як Бог Отець і Бог Син, як Син, що явив Себе світу, «піднесений», у ту саму мить, як Він помирає під тягарем світського гріха. Хрест – ті самі сходи, що з’єднали небо і землю.

Але і тоді зло не зціляється, вибачте на слові, автоматично. Зло як і раніше таїться в кожному з нас, і для зцілення кожен повинен сам взяти участь у цьому процесі. Це не означає, що треба постаратися стати «хорошими» – з тим же успіхом ми могли б повчити змію співати. Ми можемо лише наслідувати приклад ізраїльтян, вдивитися і довіритися: вдивитися в Ісуса, побачити Його у світлі рятівної Божої любові, довіритися Йому.

Розверзається безодня, про яку Іван говоритиме образами пітьми і світла (див. 1:4-5). Увірувати в Ісуса означає вийти до світла, до світла нового творіння Божого. Не увірувати – залишитися в пітьмі. Пітьма (і кожен, хто її приймає) підлягає засудженню – не тому, що вона суперечить якимсь довільним законам, які Бог встановив просто так, і тим більше не тому, що вона належить фізичному, створеному світу, а не якійсь гіпотетичній «духовній реальності». Пітьма підлягає засудженню, бо зло оскверняє і знищує нинішній світ і перешкоджає людям увійти до нового світу Божого («у вічне життя», тобто у вік майбутній).

Але головне не в цьому. Головне – ніхто не приречений на засудження. Не обов’язково дозволяти змії кусати тебе на смерть. Господь спорудив посеред історії знамення – хрест Христовий. І знак цей каже кожному з нас: увіруй і живи.

Попередній запис

Івана 3:1-13 – Ісус і Никодим

Наступний запис

Івана 3:22-36 – Жених і його друг